- Тіаго, розкажи про свою футбольну кар’єру, як вона починалася?

- Я народився на півдні Бразилії у великому й гарному місті Курітіба. З дитинства уболівав за місцевий клуб «Атлетико Паранаенсе» й займався у футбольній школі. Коли ж підріс, то одержав запрошення від цього клубу укласти перший контракт. За «Атлетико» грав до 2006 року, коли мене запросили у Європу.

- До речі, а звідки пішло твоє футбольне прізвисько «Шумахер»?

- Взагалі-то, до 12 років, ще у дитячій команді, я, як найвищий, грав на позиції воротаря. Мені подобалася гра кіпера збірної Німеччини Тоні Шумахера. А оскільки я, до того ж, був на нього схожий, то так і пристало до мене прізвисько «Шумахер».

- І як відбувся твій перший трансфер, які були враження від переходу у європейський клуб?

- Коли мені було 20 років, на мене звернули увагу скаути італійського «Удінезе». Італійці зробили пропозицію «Атлетико» і незабаром клуби досягнули між собою згоди. Коли я їхав у Європу, то був радий, що доведеться спробувати свої сили у сильному і відомому європейському клубі. Однак, по приїзду до Італії, я досить швидко зрозумів, що переходити сюди було рано. Я був ще молодий, менш досвідчений і мені було ще досить важко акліматизовуватися у новій країні, у новому клубі, новому колективі. Тим більше, в «Удінезе» було на контракті понад п’ятдесят футболістів, з якими довелося боротися за «місце під сонцем» . Відверто кажучи, я був вражений, адже думав, що це тільки в Бразилії у клубах багато футболістів. Та, виявляється, у Європі клуби теж мають великий вибір гравців.

- Тим більше, що після «Удінезе» тобі довелося пограти у Франції та Австрії. Відчув тоді різницю між європейським та бразильським футболом?

- Скажу, що в Європі більш вираженим є силовий та атлетичний футбол. У Бразилії, можна дозволити продемонструвати індивідуальну майстерність, «повозити» м'яч. У Європі ж з цим складніше – темп гри швидший, плюс – силова боротьба ускладнює можливості технічних гравців. Тому мені на перших порах було дуже важко адаптуватися до такого ритму.

- Тіаго, розкажи про свій найбільш красивий гол, забити за період виступів у Європі…

- Вибачте, але залишу це в секреті. Але можу розказати про найбільш важливий гол, який я забив… Коли я перейшов у французький «Діжон», то зазнав травми й грав «на уколах», доки нога зовсім не розболілась і мені довелося лікуватися. У цей час у клубі були проблеми з гравцями. І от перед важливим кубковим матчем до мене підійшов тренер і сказав, що на цю гру немає кого поставити. Він попросив: «Шумі зіграй, будь-ласка, адже якщо ми не виграємо, то я вже не буду тренером і будуть проблеми. Допоможеш мені?». Я кажу: «Добре, але у мене досі болить нога і мені доведеться грати з травмою». А президент клубу теж хотів, щоб я грав, бо мене взяли в оренду, а я на лікарняному і незабаром потрібно буде їхати назад в Італію. І я вирішив вийти на цю гру. Так трапилося, що я відразу віддав гольову передачу. А потім, під час виконання стандарту, випадково зрізав м’яч у власні ворота… Мені було дуже прикро, я прагнув виправитися перед командою. І на 93-й хвилині матчу мені вдалося забити переможний гол... Наступного дня газети вийшли із заголовками «Шумі зробив все».

- Розкажи про свою сім’ю? Хтось ще з твоїх рідних грає у футбол?

- У нас дуже дружна сім’я, я дуже люблю своїх батьків. У мене є сестра – ми з нею близнята. Вона зараз навчається у Австралії й скоро повернеться до Бразилії. Та й взагалі, я дуже часто телефоную батькам, питаю як у них справи.

- А як батьки ставились до твого захоплення футболом?

- Мій тато раніше теж грав у футбол. Зазначу, що уся моя сім’я – фанати клубу «Атлетіко Паранаенсе». Я теж вболівав за них із шести років, а потім довелося й грати у цьому клубі. У дитинстві тато забирав мене із школи і ми разом йшли на футбол, тим більше, що стадіон знаходився всього за одну хвилину ходьби від школи.

- А як тобі у Луцьку? І як виник варіант з переходом у «Волинь»?

- Зараз уже звик. А спочатку було дуже незвично. Раніше я грав у великих містах, а тут маленьке і затишне місто. Краще й тому, що зараз у нас покращилась інфраструктура. А коли я тільки перейшов до «Волині», то моя дівчина дуже скаржилась на холодний клімат.

- Хто тебе запрошував до Луцька?

- Мені зателефонував мій агент і сказав приїхати сюди на перегляд. Тренер подивився на мене в дії і сказав: я хочу підписати контракт з цим футболістом.

- А чому вирішив перейти до України з Австрії?

- У Бразилії про чемпіонат Австрії майже ніхто не знає. А ось про чемпіонат України чули уже всі.

- Якщо говорити про твою гру, то як вважаєш, над якими компонентами тобі ще треба працювати?

- Для мене головне – ігрова практика. Коли постійно граєш, то і форма хороша, і всі компоненти гри у нормі. А з моєю комплекцією потрібні постійні навантаження, щоб бути у формі.

- Усі помітили, що ти дуже сильно провів збори, забив вісім голів у контрольних матчах. Ти спеціально до них готувався, чи причина у чомусь іншому?

- Спочатку, як тільки я з’явився у команді, я зовсім не розумів мову, плюс – нове місто, новий колектив… А зараз я вже нормально адаптувався, трохи розумію мову, знаю всіх своїх партнерів по команді, тому мені дуже комфортно грати. А те, що мені вдалося забити багато м’ячів на тренувальних зборах, то я хочу повторити це і у чемпіонаті.