Легенди "Волині": Сергій Чабан
Сергій Чабан

Сергій Чабан 1982-1983, 1985-1987, 1990-1991

Сергій Чабан народився у Нововолинську, навчався в першій школі і класі в п'ятому-шостому почав ходити на різні секції в спортшколу, котра була розташована поруч. Займався баскетболом, волейболом і футболом. В школі тоді була велика конкуренція між класами і потрапити в секцію міг не кожен. Сергію пощастило займатися футболом і коли його групу почав тренувати Альберт Мікоян, то він, звернувши увагу на зріст хлопця, наказав мені "займати рамку". І так з того часу Чабан пішов по воротарській стежині.

Після восьмого класу Сергій пішов навчатися в ПТУ №6 і продовжував тренування. Тоді усі учні проходили практику на Луцькому приладобудівному заводі, де саме в той час працював Віталій Кварцяний. Останній запропонував місце в команді "Прилад". Це був хороший колектив, який приймав участь крім змагань на першість області, ще й у чемпіонаті УРСР серед КФК. Так у шістнадцять років Сергій пов'язав своє життя з футболом.

В той час першість України була досить високого рівня і у ній грало по 15-16 команд в шести зонах. «Поруч зі мною, шістнадцятирічним юнаком, грали такі футболісти, як Кабанов, Лепіхов, Кварцяний (граючий тренер), Попко, Чиж, Безуглий. Була досить велика конкуренція за місце в складі, не рівня сьогоднішнім турнірам на першість області. Раніше й команди майстрів побоювалися грати проти нас. У Луцьку було 5-6 пристойних команд, в Ковелі пару колективів, в усіх районних центрах нормальні команди, кожна з яких грала на хорошому рівні», - пригадує Сергій Федорович.

- А як доля привела вас до луцької команди майстрів?

- У 1982 р. я грав за "Прилад" у фіналі Кубка області на стадіоні "Авангард" проти ковельського "Сільмашу". Ми перемогли 1:0 і відразу після гри до мене підійшов тренер луцького "Торпедо" Альберт Мікоян та запропонував місце воротаря в команді майстрів.

Тоді Михайло Бурч мав незначну травму, а другий голкіпер Кришпінович у домашньому матчі проти "Десни" пропустив три м'ячі і залишив команду. Я й зайняв його місце до кінця сезону. А у 1983-му Бурча призивали в армію, а я разом з воротарями Ігорем Лукасюком і Сергієм Букановим поїхав на збори з командою в якій тоді грали Кльоц, Долиняк, Самошкін та інші. Мій дебютний матч припав на гру першого туру в Севастополі проти місцевої "Атлантики" на стадіоні "Чайка", тепер заасфальтованому під ринок. Луцьк поступився 1:0, мені забили з пенальті. Наступну гру ми провели у Керчі і перемогли 1:0. Так що повноцінний дебют, можна сказати, вдався. А перед цим виїздом голова Федерації футболу Волині Станіслав Рупчев побоювався за команду і вів переговори з СКА (Львів) про повернення Бурча до Луцька. Вони погоджувалися, але взамін вимагали автомобіль. Та після Кримського вояжу Рупчев зателефонував до Львова і сказав, що воротар у нас вже є. Той сезон я провів загалом непогано, пробивали мені ще шість пенальті, то п'ять з них парирував.

В кінці року головний тренер команди Пєршин пішов з Луцька, а зимою до мене приїхав селекціонер з Сімферополя і запропонував перейти до "Таврії". Я підійшов до Маркевича з цим питанням, порадився з Кварцяним, який надалі тренував "Прилад" і поїхав до Криму. На той час в "Таврії" був лише один воротар - дев'ятнадцятирічний Олег Моргун, я разом з ним пройшов збори. "Таврію" якраз прийняв Логофет і після зборів залишив мене в команді. Проте на зборах в грі я зламав два пальці на лівій руці і перші матчі почав грати Моргун, який в той час закликався в молодіжну збірну України. Далі тренери продовжували його награвати, а я, як вилікувався, почав грати за дубль і був капітаном. Після першого кола сімферопольці посідали дев'яте місце, та мені шансу зіграти за основу не дали. А у другому колі замість Логофета прийшов Коньков, який змінив 5-6 досвідчених гравців на молодь і команда "посипалася", а за підсумками сезону вилетіла в другу лігу.

А коли я по закінченні сезону приїхав додому, то в команді вже працював Кварцяний, який повернув мене до команди в якій я грав два наступні роки.

- Однак, у 1987-му році ви знову залишили Луцьк i перебралися до Хмельницького "Поділля". Що стало причиною переїзду?

- Я одружився і на той час в мене гостро стояло питання квартири, а місцеві керівники довго його не вирішували, незважаючи на численні прохання тренерського штабу і обласної федерації футболу. Про це стало відомо командам, котрі шукали собі воротарів і мені надійшло дві пропозиції - з Рівного та Хмельницького. Думаю, по зрозумілій усім волинянам причині, я не прийняв першої пропозиції, а поїхав у "Поділля", де працював тренером Іштван Йожефович Секеч. Вдало пройшов збори, поїхав з ним в Київ у ФФУ на СТК і через два місяці отримав трикімнатну квартиру.

А трохи згодом Секеч прийняв СКА "Карпати" і запрошував нас до себе. Проте хмельницькі уболівальники, можна сказати, не відпускали. У це зараз важко повірити, але тоді у багатьох футболістів була відповідальність перед уболівальниками і вдячність. Хоча з їхнього боку було те ж саме. Так, коли я отримав квартиру, то про це знали майже усі, а уболівальники зробили мені комору, двері в квартиру, балкон і допомагали у вирішенні багатьох питань. Тому я і ще декілька гравців відмовилися переходити до Львова і наступні три роки я грав у Хмельницькому.

- До речі, у "Поділлі" ви стали автором фантастичного голу, коли ударом від своїх воріт забили м'яч майбутньому кіперу збірної України Суслову. Пригадуєте той момент?

- Звичайно. В кінці першого кола "Поділля" вдома приймали лідера - одеський СКА і перемогло 2:0 , а через два тижні розпочалося друге коло і ми поїхали грати туди. Пам'ятаю, був дощ, галявина на стадіоні СКА була поганенька і ми "горіли" 2:0. Потім Аргудяєв з подачі Андрія Валенка скоротив відставання. А команда у нас на той час була "солідна": брати Валенки, Степан Юрчишин, Муравський, Аргудяєв, Нич, Леськів, й ми притисли одеситів. Юрчишин грав останнього і дав мені пас (тоді голкіперу дозволялося брати м'яч в руки). Я дійшов до лінії штрафного і сильно вибив м'яч вперед, а той опустився на півколо карного, відскочив від газону і летів прямо на захисника, але воротар крикнув що бере цей м'яч. Захисник голову прийняв, воротар шкіряного не зловив і Звягінцев, котрий судив цю гру, зафіксував взяття воріт. Перший тайм зіграли 2:2, а в другому Аргудяєв провів переможний м'яч. Ось так мій гол допоміг здобути команді перемогу і увійшов в історію…

- До Луцька Сергій Чабан повернувся у 1990-му році. "Волинь" же ж після чемпіонського сезону-89 тоді виступила не надто вдало. Що стало причиною спаду?

- У 1990 році була створена буферна зона другої ліги, де грали команди зі всього Радянського Союзу. У травні ми проводили дві домашні зустрічі проти кіровоканського "Лорі" і "Ширака" (Ленінакан). У ленінаканів ми виграли 4:0 і я на передостанній хвилині "потягнув" пенальті. А у першій грі в другому таймі був момент, коли під час нашої атаки після удару одного з гравців м'яч потрапив у поперечину, опустився за лінією воріт і відскочив у поле. Арбітр зустрічі зарахував взяття воріт, що не сподобалося гостям і вони почали агресивно його атакувати, м'яко кажучи бешкетувати. Це не сподобалося нашим гравцям, а особливо капітану команди Володі Антонюку, який самому нахабному "пояснив", що той не правий. Розпочалася бійка, яка завершилися на нашу користь, і не останню роль в якій зіграли уболівальники нашої команди, котрі висипали на поле й долучилися до цього безладу. Після гри вірменські футболісти нам погрожували і ми до них на ігри не полетіли. А потім з нас зняли 4 очки за перемоги над "Динамо" (Брест) і "Хіміком" (Гродно), після чого у команди почався спад, бо ми йшли на третьому-четвертому місці, а після цього опустилися до 10-12. І цього вистачило, щоб суперники, які надалі зіграли вдало, не дали нам змоги ліквідувати гандикап.

- 1991-й рік став для вас останнім сезоном у "Волині". Як склалася ігрова кар'єра далі? Кажуть, ви досить непогано виступали навіть в чемпіонаті Угорщини.

- Після 1991 року, коли проводився перший незалежний Чемпіонат України, Віталій Кварцяний у "Волині" вже не працював і я відгукнувся на пропозицію Іштвана Секеча та поїхав грати за шепетівський "Темп". Провів за цю команду перше коло, а в другому перейшов до львівських "Карпат". Тоді виникла така ситуація, що Лайзан до мене рік був в Луцьку і перейшов до "Карпат", а я замість нього в Луцьк. Коли ж йому надійшла пропозиція повернутися додому, то вийшло, що я замінив його в "Карпатах", де тренером працював Юрчишин. Там я відіграв два роки. Були різні ігри - хороші і не дуже. Мав на своєму рахунку гольову передачу Андрію Гусіну. Грали ми проти "Кривбасу", мені був пас назад і я в один дотик з штрафного майданчика зробив довгий пас на Андрія й він вийшов сам на сам і забив гол. Потім у "Карпатах" відбулася зміна тренера, на заміну Юрчишину, який пішов у ФК "Львів", прийшов Маркевич. Після першого кола ми грали домашній поєдинок і на ньому були скаути з Угорщини, які мене і Толочка запросили на перегляд до команди "Печ". Побули ми там десять днів, сподобалися їм і підписали контракт. Я у тому сезоні майже усі матчі провів у стартовому складі, а команда дійшла до півфіналу Кубка Угорщини, а в чемпіонаті посіла 6 місце. У "Печі" грав три роки, а затим ще два сезони провів в клубі "Раба-Ето" (Дьор). У грудні 1997-го повернувся на Україну і Віталій Володимирович запропонував їхати з ним в Хмельницький. Наступний рік відіграв за "Поділля", а далі отримав пропозицію від Юрчишина перейти до ФК "Львова", де був молодий воротар Марущак. У цій команді в 1999 році в віці 39 років я і закінчив кар'єру професійного футболіста. Приїхав додому і ще деякий час грав за "Троянду-Експрес" (Гірка Полонка) в аматорській першості. Два сезони поспіль ми виходили у фінал Кубка України серед аматорів. Грали в фіналі чемпіонату за вихід у другу лігу, та керівництво "не дало згоди" на підвищення в класі. Після "Троянди" довелося також пограти в Цумані за "Явір" в чемпіонаті області. Крім того, регулярно виступав за нашу команду ветеранів. У 2001 році ми, до речі, стали Чемпіонами України, перемігши у фіналі одеський "Ришельє" на чолі з Ігорем Бєлановим. Вдома ми виграли 2:0, а в Одесі відстояли потрібну нічию 2:2.

- Матчі проти якого суперника були для луцької команди найбільш складними та принциповими?

- Самими принциповими, звичайно, були матчі проти Рівного, що для нас, так і для них. На той час коли я грав у 1983-86 роках у рівненчан була досить сильна команда, йшла в трійці, і грати з ними було важко. Ще цікавою і принциповою особисто для мене була гра у складі "Поділля" проти Волині у 1988 році. Хмельницький тоді тренував Маркевич, а Луцьк - Кварцяний. Це тренери-друзі, які раніше разом працювали, але між собою, ставши головними тренерами команд, завжди грали принципово. В останню десятихвилинку суддя поставив пенальті в мої ворота, яке пробивав Володимир Дикий. Це були праві ворота (з боку Меморіалу) і я удар парирував на очах волинських уболівальників. Для мене це пам'ятний епізод кар'єри, а матч закінчився внічию 0:0.

- Волиняни в радянські часи постійно спарингувалися з польськими колективами. Що цікавого можете розповісти про ці візити?

- Дійсно, довелося дуже багато зіграти ігор проти поляків, в основному, в Замості та Хелмі. Ми завжди їх обігравали у "будь-якому" стані і шансів суперники не мали. Тоді мало хто знав польську мову і спілкувалися мало, але сервіс там суттєво відрізнявся від нашого. Гарні готелі, харчування і завжди було що привезти рідним у вигляді подарунків. Тоді не було проблем з митницею і ми їздили через Устилуг. Кордон був межею з піску, на який клали дошки і ми його переїздили. Одного разу був такий курйоз, коли поверталися з Польщі то усі везли настінні плакати у вигляді симпатичних дівчат у відвертому вигляді. А митник усе вилучив і спалив у всіх на очах.

- Чи доводилося вам пропускати якісь курйозні голи?

- Та доводилося. Колись лучани грали в Одесі проти армійців, газон був весь в горбках, м'яч вдарився переді мною об землю ковзнув по плечі і гол... У Білій Церкві мені забили, коли судив Звягінцев. Була подача на ближню штангу, я кулаками вибив м'яч, а боковий суддя сигналізує взяття воріт. Ось так було в ті часи. А так різні м'ячі влітали і від рикошету, і від нерівностей поля. За майже 30 років кар'єри були різні ситуації.

- Який матч у вашій кар'єрі ви особисто вважаєте найважливішим?

- Для мене усі матчі були важливі від початку до останньої гри. Можливо важливими можна назвати вдалі ігри в Луцьку у складі інших команд. Але окремо варто виділити перший сезон за луцьку команду, перший відбитий пенальті, перша перемога на виїзді і, звичайно, перша вдома.

- Яким чином Сергій Чабан повернувся до "Волині" у ролі тренера воротарів? У чому полягає ваша робота нині?

- Під час своєї ігрової кар'єри я постійно писав конспекти, збирав відеокасети з іграми, в т.ч. власними, та багато матеріалу про матчі та підготовку різних воротарів. Весь свій матеріал показав Віталію Володимировичу і за два дня до пам'ятної гри на Кубок України проти донецького "Металурга" у 2002 році був уже в команді.

Основна робота тренера по воротарям полягає у психологічній підготовці голкіпера, фізичній та морально-вольовій. Коли я йшов працювати з Кварцяним, то вже знав його вимоги ще від часів своєї воротарської кар'єри і, зваживши усе, погодився. Робота складна однак цікава, цікаво спостерігати за ростом своїх виконавців. Щоб виховати класного воротаря необхідно працювати років десять-п'ятнадцять. Взяти, як кажуть, з нічого і зробити голкіпера. 

Останній матч

Чемпіонат України
30 тур

Зірка
2:0
Волинь
м.Кропивницький, "Зірка"
14:00, 20 травня 2017р.
глядачів: 1966
Все про матч
Останній матч

Чемпіонат U-21
31 тур

Волинь U-21
1:2
ФК Олександрія U-21
м.Луцьк, "Підшипник"
17:00, 25 травня 2017р.
Все про матч
Турнірна таблиця
М КОМАНДА І О
1 Шахтар 30 79
2 Динамо 30 61
3 Зоря 30 48
4 Олімпік 30 43
5 ФК Олександрія 30 38
6 Чорноморець 30 38
7 Ворскла 30 38
8 Сталь 30 37
9 Зірка 30 34
10 Карпати 30 24
11 Дніпро 30 22
12 Волинь 30 13
Детальна таблиця
Турнірна таблиця
М КОМАНДА І О
1 Динамо U-21 31 78
2 Шахтар U-21 31 73
3 Карпати U-21 31 57
4 Олімпік U-21 31 45
5 Зоря U-21 31 36
6 Чорноморець U-21 31 32
7 Ворскла U-21 30 43
8 Сталь U-21 30 41
9 Дніпро U-21 30 37
10 ФК Олександрія U-21 31 28
11 Волинь U-21 31 21
12 Зірка U-21 30 18
Детальна таблиця
Які зміни необхідно провести у ФК Волинь?
Які зміни необхідно провести у ФК Волинь?
До кінця реконструювати стадіон (483) - 32.59%
Удосконалити роботу з вболівальниками та інформаційну діяльність (158) - 10.66%
Реформувати клубну ДЮФШ (291) - 19.64%
Виконати усі вищеперелічені варіанти (545) - 36.77%