Легенди "Волині": Іван Польний
Іван Польний

Іван Польний 1979, 1985-93

Така вже футбольна доля захисників, що вони постійно знаходяться у затінку гравців атакуючого плану, які організовують та забивають голи. Навіть воротарю легше здобути прихильність уболівальників, відбивши кілька «мертвих» м’ячів або одинадцятиметровий. Оборонці ж змушені діяти поблизу своїх воріт і не так часто виділяються на вістрі атаки. Однак, є гравці цього амплуа, які надійною та самовідданою грою заслуговують на повагу і завойовують прихильність армії уболівальників. В історії «Волині» можна відзначити зо два десятки таких захисників, які старанністю на футбольному полі завоювали право увійти в когорту Легенд луцького клубу. Одним є них й Іван Польний – один з трійки стовпів захисту «Волині» кінця 1980-х – початку 1990-х років.

Шлях до великого футболу для Івана Польного розпочався у невеличкому селі Чайковичі Самбірського району Львівської області, де він народився 18 серпня 1961 року, і розпочинав ганяти м’яча. Перше визнання до хлопця прийшло у шостому класі, коли Іван потрапив у поле зору одного з львівських фахівців і був запрошений у команду, яка того ж року виграла популярні у 1970-х змагання на призи «Шкіряного м’яча». Наступні три роки здібний гравець провів уже професійно займаючись футболом у Львівському спортінтернаті, а за два роки був запрошений і до київського РВУФК. Справи йшли відмінно і з 1978-го року Іван Польний став регулярно викликатися до юнацької збірної СРСР, а наприкінці року одержав запрошення й від тогочасного «мегагранду» – київського «Динамо».

Однак, переломним моментом у кар’єрі гравця стали звичайнісінькі гостини у Луцьку. З 1978 року кольори луцького «Торпедо» захищав старший брат Івана, теж захисник – Ігор Польний. Приїхавши у гості, Іван потрапив на тренування команди, яку тільки-но прийняв відомий фахівець Євген Пєстов. Після розмови з тренером молодий захисник взяв участь у кількох тренуваннях і… вирішив залишитися грати у Луцьку. Рішення було більш, ніж відповідальне, зважаючи на наявність запрошень від більш іменитих клубів та статус гравця збірної. Втім, так розпорядилася футбольна доля, що сезон 1979 року сімнадцятирічний Іван Польний розпочав у Луцьку. І розпочав більш, ніж вдало. З першого матчу молодий захисник зарекомендував себе надійним гравцем, а після дебютного поєдинку, у якому лучани перемогли в гостях дніпродзержинський «Металург», Іван міцно застовпив за собою місце «основного» гравця. Власне кажучи, того сезону, він зіграв у 38 із 46 матчів (35 з яких відіграв з першої по останню хвилину), при цьому регулярно залучаючись до юнацької збірної СРСР.

Проте ігрова кар’єра, яка, здавалося б, щойно пішла вгору, була зіпсована важкою травмою. У 1980 році Іван призвали в армію, де він, як і усі футболісти у той час, мусив відіграти у складі армійської команди, в даному випадку – львівського СКА. Однак, лише місяць довелося пограти молодому захиснику. Іван зазнав ушкодження, після якого йому довелося провести на лікарняному ліжку майже рік. Зрозуміло, що після такої перерви про продовження виступів на високому рівні мова не йшла. Тому й змушений був Іван Польний після повернення до Луцька відгукнутися на пропозицію екс-гравця луцького клубу Анатолія Тихоновича, котрий тренував «Підшипник». Виступи на першість КФК допомогли Івану відновити свої футбольні сили й повернутися на високий рівень. Адже у заводській команді був кваліфікований тренерський штаб, постійні високі завдання та підбір гравців, за яким клуб підшипникового заводу цілком міг потягатися й з деякими командами майстрів.

Наприкінці 1984 року Віталій Кварцяний та Мирон Маркевич, котрі завершили свій перший сезон спільної роботи у луцькому «Торпедо», підшуковували нових гравців для підсилення команди і звернули увагу на талановитого захисника, який не був новачком у професійному спорті. Після проходження тренувальних зборів Іван Польний із сезону 1985 року знову одягнув футболку луцького клубу. Однак, повернення у великий футбол вийшло не таким гладким, як у дебютному сезоні. За перші сім турів Іван Польний лише одного разу вийшов на поле, замінивши Василя Леськіва. Місце в «основі» довелося виборювати важкою працею на тренуваннях, але бійцівський характер гравця допоміг йому справитися із цим завданням. І з 28 квітня 1985 року Іван Польний знову вийшов в «основі» на гру проти тернопільської «Ниви» під п’ятим номером із завданням персонально прикрити одного з найкращих українських форвардів тих часів – Ігоря Яворського. Лучани виграли ту гру – 1:0. І з цього моменту й до завершення його кар’єри «п’ятірка» на футболці символізувала для луцьких уболівальників лише Івана Польного.

Наступного року Івану разом з командою лише однієї перемоги не вистачило аби здобути «бронзу» чемпіонату. У 1987 році , коли лучани дійшли до 1/16 фіналу Кубка СРСР Польний був одним з тих гравців, які надійно цементували захист команди у протистоянні з московським ЦСКА. Вершиною кар’єри для Івана став 1989 рік, коли «Волинь» виграла звання чемпіона України, принісши своїм уболівальникам незабутні моменти щастя й перше «золото» в історії клубу. Саме у 1989 році тріо оборонців Федюков – Антонюк – Польний стало легендою для уболівальників. Команда усі 52 матчі сезону грала у три захисники, на плечі яких лягла важка робота. А свідченням її якості є підсумкове місце лучан у турнірній таблиці.

У 1992 році, коли «Волинь» стартувала у чемпіонатах України, Іван Польний не менш надійно діяв проти форвардів київського «Динамо», «Дніпра», «Шахтаря». Але влітку 1993 року тодішній «головний» команди Роман Покора вирішив відмовитися від послуг 32-річного гравця, хоча Польний цілком міг пограти за команду ще не один сезон. Це рішення стало незрозумілим для уболівальників.

Але трапилося так, як трапилося. Наступні два роки Іван Польний провів у Польщі, граючи за «Гетьман» (Замость). Варто відзначити, що у 1990-91 роках ледь не пів-складу лучан виїжджали у Польщу «на заробітки», грати за місцеві клуби. Одним з небагатьох, хто тоді відмовився від закордонних пропозицій і залишився вірним «Волині» був Іван Польний. За Буг гравець вирушив лише тоді, коли став непотрібний рідній команді. У 1995-2000 роках захисник грав на аматорському рівні за цуманський «Явір» та луцький ЕНКО. А після завершення кар’єри гравця колишній футболіст, що виступав у вищій лізі українського футболу й не один рік віддав луцькій «Волині», змушений був податися на заробітки, працювати на будівництві у Португалії.

Пригадуючи гру захисника Іван Польного, необхідно відмітити його універсальність як гравця захисного плану. Довгі роки Іван був центральним оборонцем, але наприкінці 1980-х, коли виникла така необхідність, без жодних проблем надійно закрив праву бровку. При цьому захисник чимало долучався й до атак команди і має у своєму активі дев’ять забитих голів. Зазвичай успіх Польному приносили його дальні потужні постріли. Можна відзначити красивий за виконанням гол у ворота кременчуцького «Кременя» у 1991 році й удар з 40 метрів у «дев’ятку» луганській «Зорі» в кубковому поєдинку сезону 1992/93. Була при цьому й одна особливість – Польний майже ніколи не забивав відразу після передач партнерів. Його голи запам’ятовувалися надовго з тієї причини, що передумовою для них ставав сольний прохід від своєї половини поля на ударну позицію з наступним потужним ударом. Одним з козирів Іван Польного, як захисника була гра головою. Чимало атак суперника, чимало стандартів було зруйновано саме тому, що Польний як ніхто інший умів правильно обирати позицію й вистрибувати на м’яч не раніше і не пізніше, а саме у потрібний для цього момент. При цьому навіть вибитий Іваном м’яч зазвичай летів не куди-небудь, а у напрямку свого партнера.

Захисник повинен бути жорстким у боротьбі й уміти протистояти рвучким або потужним нападникам. Скажемо відверто, у історії «Волині» було небагато захисників, які могли нав’язати боротьбу практично будь-якому форварду, скувати його щільною опікою та змусити грати на «голодному пайку». Саме до таких належав і Іван Польний. Щоправда, самовідданість у боротьбі нерідко виливалася у попередження для гравця – у часи, коли жовту картку арбітри показували раз на два-три матчі, Польний міг назбирувати їх по 4-5 за сезон. Але це того вартувало. Зокрема, варто пригадати популярну свого часу розповідь як Іван Польний «розбирався» із свої нападником суперника. Казали, що на початку матчу при першій ігровій зустрічі з форвардом Польний намагався якомога жорсткіше відібрати у того м’яч, а потім кричав тому «Ти чого тут бігаєш!? Це мій фланг! Ану йди звідси!». Подейкують, що багато форвардів, особливо боягузливих, після такого намагалися до Польного не наближатися, а цим створювали менше проблем лучанам.

Ще однією характерною рисою захисника Польного був його бійцівський характер. У команді він виступав у ролі своєрідного «тафгая» і якщо раптом хто із суперників нечемно поводився із партнером Івана, то з’ясування стосунків було неминучим. Справа, звичайно, не доходила до бійок, але з жорсткими супротивниками Польний поводився так само жорстко й тому не раз «костоломи» із команд-суперників змушені були грати з оглядкою, чи є на полі боєць «Волині».

347 матчів зіграв за «Волинь» легендарний захисник Іван Польний і за цим показником посідає п’яте місце серед усіх гравців луцького клубу за всю його історію.

Останній матч

Чемпіонат України
22 тур

Волинь
0:1
Зоря
м.Луцьк, "Авангард"
14:00, 19 березня 2017р.
глядачів: 1200
Все про матч
Останній матч

Чемпіонат U-21
22 тур

Волинь U-21
3:2
Зоря U-21
м.Луцьк, "Підшипник"
12:00, 18 березня 2017р.
глядачів: 200
Все про матч
Турнірна таблиця
М КОМАНДА І О
1 Шахтар 22 60
2 Динамо 22 46
3 Зоря 22 40
4 ФК Олександрія 22 33
5 Олімпік 21 33
6 Чорноморець 22 27
7 Ворскла 22 24
8 Сталь 22 24
9 Зірка 22 23
10 Карпати 21 12
11 Дніпро 22 10
12 Волинь 22 10
Детальна таблиця
Турнірна таблиця
М КОМАНДА І О
1 Динамо U-21 22 57
2 Шахтар U-21 22 49
3 Карпати U-21 22 43
4 Олімпік U-21 22 38
5 Зоря U-21 22 29
6 Чорноморець U-21 22 27
7 Ворскла U-21 22 27
8 Дніпро U-21 22 25
9 Сталь U-21 22 24
10 ФК Олександрія U-21 22 20
11 Волинь U-21 22 17
12 Зірка U-21 22 9
Детальна таблиця
Які зміни необхідно провести у ФК Волинь?
Які зміни необхідно провести у ФК Волинь?
До кінця реконструювати стадіон (483) - 32.59%
Удосконалити роботу з вболівальниками та інформаційну діяльність (158) - 10.66%
Реформувати клубну ДЮФШ (291) - 19.64%
Виконати усі вищеперелічені варіанти (545) - 36.77%