Дев`ятнадцятирічний Артем Дудік увірвався у когорту молодих футбольних талантів України. Дриблінг, сміливість, швидкість – все при ньому. Як ніколи хочеться вірити, що Артем не зменшить вимоги до себе і виросте у справжню «зірку». 

Цієї весни Дудік дебютував в основному складі «Волині» і майже відразу забив дебютний гол – «Чорноморцю» у рідному Луцьку, зрівнявши рахунок у грі на …91 хвилині — 1:1. А ще вчора Артем грав за юніорів… З цього й почали розмову із автором одного з трьох забитих голів «Волині» у ворота "Дніпра"…

- Артеме, наразі ти кращий бомбардир чемпіонату України U-19. Чи стежиш за своєю статистикою і знаєш, скільки забив у цьому змаганні?

- За статистикою стежу, але точно не скажу. Ну, напевне, голів двадцять…

- Тридцять сім і тебе навряд чи хто у найближчому майбутньому в Україні наздожене. Цей чемпіонат став для тебе школою життя?

 - У перший рік важко було грати, після чемпіонату дитячо-юнацької ліги. Згодом забивати і взагалі грати в U-19 було легше. Точно не скажу, чому так – можливо, рівень чемпіонату падав, або ж я потрохи дорослішав.

- Ти мав два непростих переходи – із ДЮСШ у юніори, а нещодавно із юніорів відразу в дорослий футбол. Як почувався при цьому?

- Коли з ДЮФЛУ потрапив у чемпіонат U-19, то це навіть допомогло, бо в дитячій лізі часто забивав (з 2010 по 2014 рік у 70 матчах Дудік забив 46 голів – fcvolyn.net) і це додавало впевненості. Відтак у перший рік в U-19 хоч був наймолодшим, але став кращим бомбардиром. А от коли переходив в основний склад нещодавно, то тут вже набагато все важче. І навантаження інші, й працювати треба. В дорослому чемпіонаті, в УПЛ за помилки набагато швидше приходить розплата – відразу гол у власні ворота. Тому відповідальність більша, бігати і думати слід швидше. Пішки не походиш…

- Часто пишучи про талановиту молодь журналісти використовують штамп – вона дуже нестабільна. Може зіграти матч на хорошому рівні, а потім три гри провалити. Про себе можеш так сказати?

- Це все залежить від футболіста. Від того, в якій формі він себе тримає. Якщо готуєшся до матчу, режиму дотримуєшся, на тренуваннях працюєш, отже, добре зіграєш. Якщо щось не так, то все на полі буде видно. По собі помітив – як тиждень готуєшся до гри, так і виглядаєш на полі. Хоча буває й таке, що результат підготовки буде видно наступного матчу, тоді, як кажуть, «попре». Тому «стабільна-нестабільна молодь» – це від лукавого.

- Так сталося, що вчорашні юніори і дублери сьогодні, умовно кажучи, кинуті «під танки», граєте відразу в основному складі і «Волинь» - чи не наймолодша команда Прем`єр-ліги. Чи відчуваєте відповідальність, яка випала вам?

- Чесно кажучи, спочатку не дуже усвідомлювали куди потрапили… Тільки зараз саме цю відповідальність, про яку кажете, збагнули. Із Сашою Чепелюком та Юрою Романюком ми дружимо з дитинства, разом вчилися в школі «Волині». Тому приємно тепер, що граємо в одній команді у найвищій лізі країни. Але я скажу, що це й відповідальність, але водночас і шанс показати себе, довести, що ми недарма вчилися в школі, тренувалися в клубі.

- Інколи хотілося ще трохи затриматися в дублі?..

- Після перших матчів за основу така думка виникала, але що більше нас тренери ставили в основу, тим більше подобалося грати на вищому рівні і психологічно та фізично легше стало.

- Отже, ваша «трійця» в школу «Волині» одночасно прийшла…

- Ми з «Чільою» (Олександр Чепелюк – fcvolyn.net) в тренера Миколи Кльоца з шести років займалися, згодом у команді і Юра Романюк з`явився, потім Тетеренко Юра.

- Часто Артема Дудіка можна побачити на додаткових тренуваннях – на «Авангарді» чина студентському стадіоні. Допрацьовуєш?

- Коли грав в ДЮФЛ мав травму серйозну і під час відновлення почали помічати, що мені слід удосконалювати біг. Товариш, який тенісом займається, порадив тренера – він зараз у «Волиньбаскеті», до речі. Позаймався над «фізикою» додатково, над правильністю бігу і помітив результати. Ще в басейн ходжу і отримую навики у відомого фрістайлера Івана Мелешка. З ним техніку удосконалюю. До речі, з Іваном познайомився, щоб підтягнути молодшого брата – він також вчиться нині у ДЮФШ «Волинь». Приємно було вже деякі прийоми футбольного фрістайлу у матчах використати – у матчі з «Чорноморцем» «зачеп» вдався, який зберіг м’яч в грі. А стосовно індивідуальних занять, то, звісно, хотілося б після тренувань додатково відпрацьовувати удари, штрафні, кутові… Але, на жаль, ще не маємо бази, аби залишатися.

- Ти зараз подаєш кутові у «Волині»…

- Ну як подаю… То часто не подачі, треба ще працювати у цьому компоненті. Якщо чесно, то інколи сил не вистачає на хорошу подачу, особливо в кінцівці гри.

- Коли ходив на «Авангард» в дитинстві, мріяв, що коли-небудь на ньому гратиме і забиватимеш?

- Я навіть два роки тому не дуже вірив у це (сміється – fcvolyn.net), а в дитинстві й поготів… Коли подавав м`ячі на іграх «Волині», то завжди подобався Жадер. Пригадую, що часто він влучав якраз у ворота, за якими я стояв. Гра Майкона симпатизувала, Пищура. Вже коли у «Волині» був, то завжди Матеєм захоплювався.

- Друзі на стадіон приходять повболівати за тебе?

- Одного разу класний керівник, який стежить за футболом, на «Підшипник» привів увесь клас! А зазвичай найближчі друзі приходить і батьки.

- Що відчував, коли забив дебютний гол в УПЛ «Чорноморцю» у Луцьку?

- Щось неймовірне! У той день був найщасливішою людиною, бо відчував, що сталося те, до чого довго йшов в житті. Але тепер треба такі моменти множити з кожним матчем.