Захисник луцької «Волині» Темур Парцванія у великому інтерв’ю розповів про свої два роки у «Волині» і загалом про футбольну кар’єру та життя поза «грою мільйонів».

Про Чехію, Францію та Німеччину

– Скільки часу себе пам’ятаєш, стільки і вовтузився з м’ячем?

– Я би не сказав, що із пелюшок розпочав займатися футболом. В третьому класі я потрапив до спеціалізованої секції. Трапилося це завдяки моєму тату. Він молодим теж грав у футбол, а потім працював тренером, суддею. Тато плекав мрію – виховати сина-футболіста. Не думаю, що у дитинстві я володів якимись суперфутбольними характеристиками. Однак щодня над собою працював. Часто траплялося, що мама гукає: «Темур,мерщій вчити уроки!», а я бігаю до ночі з м’ячем.

– Як хлопцеві із сонячної Грузії вдалося опинитися у Києві?

– Коли мені виповнилося тринадцять років, то потрібно було вирішувати: лишатися у Грузії, або їхати шукати щастя за кордон. На батьківщині перспективи виднілися не надто радісні, оскільки фінансування грузинського дитячо-юнацького футболу є невтішним. Порадившись з татом, я вирішив спробувати себе в Україні, і 2004  року опинився у Києві. Пройшовши перегляд в «Динамо-3», отримав рекомендацію до академії команди. Там зі мною працювали тренери В’ячеслав Семенов і Сергій Журавльов. Далі на мене чекала команда першої ліги «Динамо-2». Так розпочався мій шлях українським футболом.

– У «Динамо-2» з тобою в захисті бігав талановитий Андрій Фартушняк. Щось про нього сьогодні не чути…

– З Фартухом ми зовсім юними вже проходили австрійський збір з головною командою «Динамо». Погоджуся, Андрій був обдарованим і мислячим футболістом. Знаю, що він закінчив з футболом. Чому – я не в курсі. Окрім нього і мене, на той збір з «Динамо-2» взяли Романа Зозулю і Андрія Ярмоленка.

– Твої партнери по «Динамо-2» Артем Бутенін, Сергій Люлька, Рибалка, Євген Морозенко встигли пограти у Чехії. Тобі не випадав шанс спробувати сили у країні пива і хокею?

– Ні, такої нагоди не мав. До речі, Рибалку ще тоді вважав дуже сильним виконавцем і не розумів чому він не потрапляє в «основу» киян. Повернемося до питання. Я міг опинитися у інших європейських країнах: Німеччині й Франції. Спочатку знайомий агент допоміг поїхати на оглядини в «Санкт-Паулі». Я прибув до Гамбурга, потренувався з командою. Однак там уже тривав сезон. Коротше кажучи, не вдалося заграти за «піратів».

До «Евіану», клубу Ліги 1 (прізвисько якого «хрестоносці», а емблемою є зображення білого хреста на червоному фоні!, – авт.), мене скерувало «Динамо». У Франції все було супер. Все мене влаштовувало, і я влаштовував тренерів клубу. Та керівництво «Динамо» і «Евіану» не домовилися. У чому причина я не знаю… По телевізору озвучили нісенітницю, що я не надто добре знаю англійську, і тому мені важко знайти спільну мову із партнерами. Дурня! Так, інгліш я знаю не ідеально, але з колегами порозумітися можу. І у футболі мова номер один – мова футболу. Повернувшись до Києва, я був орендований «Металургом».

– Перед стартом Євро U-19 вірилося, що станете переможцями турніру?

– Тріумф на Євро 2009 року – повністю заслуга тренерів Юрія Мороза та Юрія Калітвінцева. Наставникам вдалося зліпити з нас не тільки боєздатний колектив, а й правильно налаштувати на кожну гру. Настановою на матч звучали слова: «Ви – найкращі!». Ех, зустрічі проти словенців, швейцарців, сербів видалися на славу. Фінал проти Англії – взагалі фантастика! Нашими опонентами були нинішні «зірки» АПЛ Кайл Вокер і Денні Велбек.

– Велбеку, Вокеру, а також Крісу Смоллінгу і Деніелю Старріджу наша молодіжна збірна протистоятиме на данському Євро-2011. На жаль, «синьо-жовті» посядуть останнє місце в групі…

– Завжди перемагати не будеш. Як то кажуть, це – футбол. Трапляються як приємні несподіванки, так і не дуже. Тим паче, родоначальникам футболу ми не програли. Поступилися Іспанії? Тодішній склад піренейців нині виступає у найкращих клубах Європи: Хуан Мата, Ікер Муньяїн, Боян Кркіч, Адріан Лопес, Тіаго Алькантара, Андер Еррера, Альберто Ботія, Хаві Мартінес, Давид Де Хеа, Дієго Капель, Дані Парехо, Сесар Аспілкуета.       

«Найбільший критик – тато»

– В «Динамо» ти бігав у центрі захисту. У «Волині» тренер тебе ставить праворуч. Не важко було звикнути?

– Зізнатися, спочатку доводилося дуже тяжко. Відкрию вам секрет: у «Металурзі»  Віталій Володимирович ставив мене навіть опорником. Проте я вже цілком освоївся на правому фланзі оборони.

– Хто з гравців УПЛ найбільше «повозив» Темура Парцванію?

– Оскільки я знаходжуся справа, відповідно протистояв лівому флангу «Дніпра», де «запалює» Євген Коноплянка. Тому найбільш незручним опонентом назву Женю.

– Проти бразильців «Шахтаря» боротися легше?

– Щодо останньої гри проти «гірників», то не сказав би, що вони нас «возили». Звісно було важко, але ми справлялися. І мій земляк Сандро (киває у бік Кобахідзе, що сидить поруч, – авт.) дуже допомагав – надійно страхував у «гарячих» ситуаціях.

– Який матч хотілося якнайшвидше забути?

– Мабуть це 0:5 з «Дніпром» і 0:6 від «Говерли». У першій лізі, коли тільки серйозно розпочинав грати, теж траплялися розгромні поразки. Після таких фіаско навіть хотілося закінчити з футболом.

– Тоді який найкращий матч в твоїй кар’єрі?

– Відразу так і не пригадаєш... Навіть коли зіграю добре, все рівно після фінального свитка думаєш: «А міг же проявити себе краще! У наступній зустрічі такої помилки вже не допущу». Після поєдинків постійно контактую з татом, але він мене тільки критикує, постійно підказує, що варто було робити, а що ні в тому чи іншому епізоді. Звісно, як і кожен батько, він переживає за свого сина.

Про улюбленця Кецбаї

– Що не вистачає Грузії, аби потрапити на чемпіонат Європи і світу?

– Ну це більше питання до «збірника» Сандро. Хоча можливо мене не вистачає (сміється, – авт.).

– Тоді Німеччину точно би обіграли.

– Якщо Коба так допомагатиме, як робив це проти «Шахтаря» – все можливо. Коли говорити серйозно, то у Грузії немає достатньої кількості дитячих шкіл, баз, академій, полів. Зарплати у футболістів невисокі. Відповідно вони їдуть закордон.

– Для себе неодноразово відмічав, що грузинські гравці індивідуально дуже сильні і технічні.

– Ха, у нас технічні навіть захисники, але для оборонця це не надто хороша футбольна риса. Вони люблять підключатися до атак. Вперед біжиш сто кілометрів на годину, а назад, при втраті м’яча, мчиш цілих двісті. Відповідно і втомлюєшся. Тому, якщо вже надумав бігти в атаку, потрібно, аби партнери страхували твою зону. Як правило, позаду лишається хтось із опорних, а в ідеалі потрібно, щоби в таких ситуаціях лишалося три гравці.

– Збірну «хрестоносців» тренували як іноземці, приміром Клаус Топмеллер і Ален Жиррес, так і місцеві фахівці. Не так давно у відставку подав Темур Кецбая. Нині із збірною працює Кахабер Цхададзе. Особисто ти за тренера-легіонера чи за грузинського спеціаліста?

– Думаю справа тут не у наставниках, а як я казав раніше, перш за все необхідно, аби місце мав хороший футбол у самій Грузії. До речі, знаєш, що Сандро улюбленець Темурі Кецбаї? Тренер навіть звертався до нього: «Сандрик» (посміхається, – авт.)

– За кого вболівав на останньому мундіалі і за кого будеш переживати на майбутньому Євро?

 – Аргентина та Іспанія.

– На кого рівнявся у дитинстві?

– Якщо брати «зірок» світового рівня, назву захисників Несту, Пуйоля, Мальдіні. З грузинських гравців для мене номер один будуть тато, а також мій перший тренер Елгуджа Кометіані.

– Прогнози на обидва єврокубкові фінали?

– Не погоджуся з думкою, що «Севілья» явний фаворит варшавського матчу. Фаворитом всього турніру вважався «Наполі». І хто вибив італійців? В першу чергу, перемога над командою Бенітеса далася завдяки хорошій грі «дніпровського» захисту. Особливо сподобалися дії Дугласа. Щодо фіналу Ліги чемпіонів, по-любому переможе «Барселона». І не тільки тому, що це моя улюблена команда. Мадридці не знали як правильно розрізати захист «Ювентуса», але каталонці точно знайдуть потрібний ключ до воріт Буффона. Мессі заб’є або віддасть гольовий пас.

«Мимо носа носят чачу, мимо рота – алычу…» (В. Висоцький)

– Розкажи кілька слів про свою малу батьківщину.

– Зугдіді – це невелике і комфортне містечко. Від нього до Чорного моря відстань становить 30 кілометрів. Однією з окрас міста є палац мегрельських князів Дадіані (споруда була зведена для княгині Єкатєріни Дадіані та її сина – Ніколая. Донька княгині, княжна Саломея, вийшла заміж за внука наполеонівського маршала Мюрата. Тепер нащадки грузино-французького шлюбу висувають свої права на володіння чудовим палацом, – авт.). Загалом у Зугдіді і його околицях проживає така народність, як мегрели. Переважно мегрельські прізвища мають закінчення «ія», тоді як в сусідніх сванів прізвища закінчуються на «ані». Грузини дуже дружні між собою. Всі мої сусіди у Зугдіді, наче брати для моєї сім’ї. Коли приїжджаю додому, ми із ними збираємося на подвір’ї та готуємо страви, співаємо під гітару пісні.

– Ти у батьків не єдина дитина?

– Маю двох старших сестер. Обидві заміжні. Одна мешкає у США, а інша в Тбілісі. Я дуже люблю свою родину! Ось нещодавно до мене у гості завітав 18-річний двоюрідний брат – спокійний і дуже скромний хлопчина. Так його виховали батьки. Він має хороші футбольні задатки. До речі, сьогодні ввечері з братом хочемо побігати у міні-футбол. Окрім великого футболу, мені вельми до вподоби гра на маленькому полі.

– Куди порадиш податися туристу, який вперше приїхав до Грузії?

– Моя батьківщина невелика, але, повірте, дуже мальовнича. Хто любить воду і сонце – нехай їде до моря. Кому до душі висоти, подорожі – гори Грузії чекають на мандрівників та екстремалів.

– На Казбек піднімався?

– Поки не доводилося. У Грузії багато місць, які я планую відвідати. До слова, у вас хочу нарешті побачити Світязь. Чув чимало хороших відгуків про це озеро. Ось візьму Сандро – і гайда!

– З грузинської кухні що варто спробувати у першу чергу?

– Ой, у нас дуже великий вибір смачних страв. Всіх і не перелічиш… Мені до смаку харчо, сациві, чахохбілі. Інколи готую ці страви собі сам.

– А яке вино найсмачніше?

– Найкраща хванчкара (улюблене вино Йосифа Сталіна, – авт.). Сапераві теж непогане. У Грузії пляшка цього хорошого виноградного напою вартує до сто ларі, це приблизно сорок доларів. В Україні ж ціни дорожчі.

– Ваша чача дійсно така ядерна?

– О, це ураган взагалі! Дуже міцний хмільний напій під градусів 70- 80.

Про Мессі, Бабатунде та Інну

Під час чемпіонату світу тримав контакт з Бабатунде?

– Звісно! Спілкувалися з ним у Фейсбуці. Розпитував як і що там. Наш Баба після вітання з Мессі зазнався, навіть стиль ходи змінив (сміється, – авт.).

– Дівчата гарніші в Україні чи у рідній Грузії?

– Не хочу нікого образити і скажу що в обох країнах вони по-своєму симпатичні. Однак не буду сперечатися з тим, хто заявить, що українки – номер один у світі.

– Твоє перше кохання спіткало тебе в Грузії?

– Не вгадали – в Києві.

– Як її звати?

– Інна. Ми і дотепер спілкуємося. Я не з тих людей, які розстаючись забувають про вже свою колишню любов.

– Розкажи кілька слів про неї.

– Вона обожнює квіти. А я, чесно зізнатися, не надто їх люблю дарувати. Для мене головне в стосунках – щиро кохати дівчину, довіряти їй, а не ці показні мусі-пусі…

– Усі свої футбольні мрії втілив у життя?

– Одну з них точно здійснив – виграв Євро. Нехай і юнацьке. Ну ще можна помріяти як я, граючи за «Барселону», підключаюся до атаки, а Лео Мессі віддає мені пас.

Андрій СОКОЛОВСЬКИЙ, «Футбол 24»

Анкета від Темура Парцванії:

Улюблений фільм: «Обличчя зі шрамом»

Улюблений актор: Леонардо Ді Капріо, Аль Пачіно, Бред Пітт

Улюблена музика: меломан

Улюблена страва: харчо, сациві, чахохбілі

Улюблений колір: червоний і чорний

Улюблений клуб: «Барселона», «Челсі»

Улюблений гравець: Ліонель Мессі