Клубна прес-служба спілкувалася із Артемом під час перерви між першим та другим вильотами команди до Белека.

- У футбол мене привели батьки. Тато грав за київську «Зміну-Оболонь», був опорним півзахисником, - розповідає Артем про перші кроки у футболі. – Запрошувався він і київським «Динамо», але за станом здоров`я згодом припинив виступи у футболі. Я ж почав займатися із 6 років у школі «Динамо». У 15 років перейшов до школи «Арсеналу». Головна причина цього – бажання мати ігрову практику, не хотів на лавці для запасних сидіти.

- Пригадуєш дебютні матчі за основний склад «канонірів»?

- Так, ми виграли у «Севастополя» вдома 3:1, програючи по ходу матчу, а потім програли «Динамо» 0:2. Як потім з’ясувалося, за моєю грою у цих поєдинках спостерігали у «Волині».

- Як відбувся твій перехід до «Волині»?

- Віталій Володимирович законтактував із моїм агентом і мене запросили на перегляд. На той момент «Арсенал» вже припинив існування і гравці вирішували, що робити далі… У листопаді я пройшов перші збори із лучанами у Криму.

- Гравці «Кривбасу» й дотепер шкодують за атмосферою в їхньому клубі, коли настали важкі часи. В «Арсеналі» восени було подібне?

- Так, труднощі буває об’єднують колектив. В «Арсеналі» також відчувалася така згуртованість команди. Крім того, кількох молодих, із дублю, в тому числі й мене почали підтягувати до основного складу. І сьогодні продовжую спілкуватися із колишніми партнерами.

- Когось знав із гравців «Волині», коли їхав до нас?

- Ні, особливо ні з ким не знався. Тому трохи переживав, коли їхав на перегляд. Хотів сподобатися і влитися в колектив.

- Ти пройшов вже два збори із «Волинню». Чи різниться підхід до тренувального процесу порівняно із колишньою командою?

- Якісь базові вправи однакові у всіх команд, особливо те, що стосується фізичних вправ. У новій команді інші суто ігрові вправи. А стосовно навантажень на зимових зборах, то звикаю до них.    

- Ти грав в «Арсеналі» під 30-м номером. Вже думав про новий номер у «Волині»?

- Так, я в дублі «канонірів» мав 13-ий номер. За чотири роки звик до нього. У двох матчах за основу мав №30 на спині. У «Волині» попросив знову №13. Не маю стосовно цієї цифри забобонів.

- Минулий сезон у дублі «канонірів» був для тебе визначним: і попередження отримував, і вилучали тебе, але й двічі забивав суперникам. Як це було? 

- Всяко було (посміхається)… У тому сезоні мене і партнерів по дублю почали підтягувати в «основу». Я забив двічі і вийшло. Що це було вирішальними голами. Обидва взяття воріт відбулися під час підключень на стандарти. У грі із донецьким «Металургом» я зрівняв рахунок у матчі – 4:4, а із «Шахтарем» забив переможний гол – 1:0. 

- Матчі у складі «Арсенала» проти дубля «Волині» пригадуєш?

- Хіба ті, які відбулися нещодавно. У Києві ми програли 1:3, а в Луцьку виграли 1:0.  

- Кварцяний поставив тебе у центр півзахисту. Важко було змінити амплуа?

- Опорнику треба більше рухатися, у відборі грати. Коли почув перед матчем із «Актобе» від Віталія Кварцяного, що гратиму у центрі півзахисту трохи здивувався. Сюрприз був… Володимирович сказав, що хоче побачити мене на цій позиції. Але завжди цікаво щось нове спробувати.

- На кого рівняєшся із сучасних «зірок» центру захисту чи півзахисту?

- Подобається гра Серхіо Рамоса. Це мій еталон центрбека.

- Успіхів тобі у «Волині»! І без травм)