На зламі 1920-х - 1930-х років у воєводському місті спортивні змагання проводилися на теренах міського стадіону, який був розташований поблизу Луцького замку. Свої стадіончики також мали Поліційний та Військовий Клуби Спортові та єврейське товариство «Гасмонея».

В 1929 році з ініціативи Голови міського осередку велосипедистів та мотоциклістів Костянтина Тітова в Луцьку на теренах, наданими військовими, розпочалися підготовчі роботи з будівництва велотреку. В наступному році місцеве військове командування вирішило, що треку для міста буде замало та запропонувало побудувати ще й інші спортивні майданчики, під що виділило 7 гектарів 8425 квадратних метрів своїх площ.

В 1931 році у Воєводському комітеті фізичного виховання і військової підготовки було прийнято рішення про побудову в Луцьку на цих теренах сучасного повноцінного багатофункціонального стадіону – першого у Волинському воєводстві. Головним підрядником виконання робіт став міський комітет фізичного виховання та військової підготовки, головою якого тоді був Теофіл Оловінський.

Як зазначав пан Оловінський  в тижневику «Wolyn» в числі від 30 липня 1933 року, на всі роботи по проектуванню та втілення проекту в життя був встановлений кошторис в 300 тисяч тодішніх злотих і він багаторазово перевищував фінансові можливості міського осередку. Тому довелося звернутися за допомогою. Чимало державних структур та приватних осіб відгукнулися. Допомагали, хто чим міг: хто фінансово, хто ресурсами – деревиною, цеглою, цементом, шлаком. Зокрема, надійшла допомога від Державного Союзу фізичного виховання і військової підготовки, луцького міського відділення Державного Банку, дирекції Державних лісів в Луцьку, цементівці «Волинь», місцевих залізничників, які забезпечили доставку 30-ти вагонів шлаку. Не залишилось осторонь і місцеве військове командування. Серед приватних меценатів згадали зокрема про Емануеля Малинського.

Основні роботи розпочалися в 1932 році. Будівництво тривало під особистою опікою Воєводи Волинського пана Генрика Юзефського, без особистої участі та контролю котрого не вдалося б виконати весь обсяг робіт в такі стислі терміни. Протягом неповних двох років постав стадіон. Не просто стадіон – цілий спортивний комплекс. Чаша стадіону вміщала в себе футбольне поле 110 на 70 метрів з біговою доріжкою на 400 метрів навколо нього. Центральна трибуна вміщувала 400 осіб, а загалом спостерігати за спортивними змаганнями могли щонайменше 6 тисяч глядачів. Був побудований тунель, через який виходили на поле учасники спортивних баталій. На території стадіону також були розміщені тренувальні майданчики, майданчики для волейболу та баскетболу, майданчик для гри в хокей (!). Ну і власне, велотрек, з якого все почалося.

 Коли будівельні роботи вже добігали до завершення, міський комітет фізичного виховання та військової підготовки звернувся до першого Маршалка Речі Посполитої Йозефа Пілсудського – «ініціатора і творця ідеї фізичного виховання», з проханням назвати луцький стадіон його іменем, що означало особистий протекторат Голови держави над спорудою. Пілсудський не відмовив.

Дня 24 вересня 1933 року в 14 годині Воєвода Волинський Генрих Юзевский урочисто відкрив луцький стадіон імені Маршалка Й. Пілсудського. Загалом, спортивне свято, присвячене цій знаменній події в житті Волинського воєводства, тривало три дні – з 23 до 25-го вересня. Були проведені змагання з легкої атлетики, велосипедного та мотоциклетного спорту за участі атлетів з Варшави, Лодзя, Львова та інших міст. Головним спортивним учасником свята став олімпійський чемпіон 1932 року бігун Йозеф Кусоцінскі. Чисельні глядачі також стали свідками показових виступів місцевих гімнастів. А завершував урочистості товариський поєдинок на футбольному полі між командами Луцька та Рівного.

«Стадіон спортивний в будь-якому разі є значимим моментом в розвитку фізичного виховання на Волині, що з погляду на прикордонне становище нашого воєводства має доленосне значення державне» - відзначалося у воєводському тижневику в числі від 1 жовтня 1933 року. Ще більшої значимості відкриття стадіону додає той факт, що збудований він був в часи «жорстокої кризи», але «завдяки розумінню та щедрості нашого суспільства, яке при фінансовій допомозі уряду в найтяжчих умовах і обставинах викресало в собі той запал та енергію, які привели до здійснення мети».

«На стадіон той мусимо дивитися не тільки як на об’єкт, що дозволяє організовувати великі змагання, вистави та урочистості спортивні, які для пропаганди Волині будуть мати велике значення, буде він передусім щоденною майстернею для фізичного виховання нашої молоді, виховання майбутніх громадян в гарті фізичному та моральному» - підкреслено було у воєводському тижневику.

Луцький стадіон дійсно став центром спорту та фізичної культури на Волині. Достатньо сказати, що граючи на футбольному полі нового стадіону команда ПКС з Луцька нарешті перервала гегемонію Рівного у воєводському футболі та чотири рази ставала чемпіоном Волині. А через декілька років поліціянти стали єдиними з волинських чемпіонів, кому вдалося подолати перший етап в турнірі воєводських чемпіонів.

В 1940 – 1941 роках, коли на Волині було встановлено радянську владу, луцький стадіон отримав назву «Динамо». Під час німецької окупації в 1942 році свої матчі на Луцькому стадіоні проводила місцева команда «Старт». Але під час бойових дій за визволення Луцька від фашистів спортивну споруду, очевидно, було зруйновано. І хоча вже в 1944 році знову на футбольному полі стала змагатись команда «Динамо», повністю відбудований стадіон був тільки в 1947 році.   За футбольними поєдинками на однойменній споруді тоді могли спостерігати 5 тисяч вболівальників.

 На волейбольному майданчику стадіону в 1951 році чемпіоном УРСР серед команд другої групи стала чоловіча команда луцького «Спартака», в складі якого, до речі, виступав тодішній працівник газети «Радянська Волинь» В.Пастрик.

З 1956 року стадіон стає «міським», а на його полі свої перемоги здобуває футбольна команда Гарнізонного Будинку офіцерів.

В 1960 році із створенням в Луцьку команди майстрів, звичайно, постає необхідність модернізації стадіону, який отримав назву «Авангард» (саме це спортивне товариство стало «власником» команди) . Протягом року побудували адмінкорпус з роздягальнями та душовими. Також були розбудовані нові кам’яні глядацькі сектори, які стоять і нині, що дало можливість розширити кількість вболівальницьких місць до 15-ти тисяч. Аншлаги, як правило, спостерігалися на футбольних матчах між командами Луцька та Рівного. Повністю був заповнений стадіон також на матчі Кубка СРСР 1987 року, коли до Луцька приїхало московське ЦСКА. А рекорд відвідуваності був встановлений 3 червня 1992 року в першому чемпіонаті України, коли «Волинь» приймала київське «Динамо». Тоді наш стадіон витримав навалу 20-ти тисяч любителів футболу.

 На зламі 1980 – 1981 рр. встановили башти з освітленням, що дало змогу проводити футбольні матчі у вечірній час. Саме через це сезон 1980 року луцьке «Торпедо» завершувало у Ковелі, а в 1981 році на прохання лучан перші сім турів торпедівці грали виключно на виїзді. Тоді ж було встановлене електронне табло, виготовлене працівниками Луцького електроапаратного заводу.

В 1994 році штучне освітлення стало більш потужним (1200 люкс), а під футбольний килим поклали штучний підігрів.

Протягом вересня 2000 – березня 2001 років – нова модернізація. Дерев’яні лавочки були замінені індивідуальними сидіннями, був реконструйований адміністративний корпус стадіону. Також було встановлене нове сучасне табло, по якому вболівальники смакували повтори забитих голів улюбленої команди. Щоправда, працювало воно на повну потужність недовго. Декілька років його функції обмежувались подачею поточного рахунку гри. Нині на табло знову є можливість відеоповтору.

 Реконструкції, якими насичена історія «Аванграду», тривають. От нині керівництво клубу задекларувало наміри кардинально змінити домашню арену «Волині». Готовий проект реконструкції, а як зміниться стадіон, стане відомо пізніше.

Сергій Грудняк для fcvolyn.net

Автор складає вдячність керівництву та працівникам Волинського обласного державного архіву (директор Гика Володимир Миколайович, заступник директора Багнюк Марія Григорівна, начальник відділ інформації Коць Любов Іванівна, головний спеціаліст відділу інформації Кузьміна Наталія Миколаївна, спеціалісти Шух Марія Іванівна, Кузьменко Оксана Романівна, Закоштуй Інна Вікторівна) за всебічне сприяння у дослідженні спортивної історії нашого краю.