- Сандро, ви знали, що поєдинок із запорізьким «Металургом» ознаменувався вашим ювілеєм?

- У тому-то й річ, що ні! Навіть якось соромно стало... Напевно, про такі речі потрібно знати заздалегідь. Але спасибі вам, журналістам, що говорите. Уточнив в інтернеті - дійсно сотий. Було приємно.

- Сто матчів за сім з половиною років...

- Знаю - мало. Могло бути більше, якби на якомусь етапі все склалося трохи інакше. Але я оптиміст, і вірю, що все найкраще ще попереду.

- Дебют в Україні пам'ятаєте добре?

- Звичайно. Весна 2008-го. Вийшов на заміну у складі «Дніпра» в Ужгороді. Виграти не вдалося - 1: 1.

- Найкрасивіший гол в прем'єр-лізі - той, про який я думаю?

- Не знаю, про що ви думаєте. (Посміхається). Але якщо про те, що я забив у ворота «Шахтаря», то так - напевно, він. В принципі, мені сподобався ще один - в минулому сезоні, коли вдалося з правого вразити ворота «Говерли». Але той гол Андрію Пятову, звичайно, стоїть осібно. Адже він не тільки красивий був, але і важливий. «Арсенал» тоді 2:0 переміг.

- Найщасливіший період у вашій кар'єрі - та сама команда Леоніда Кучука?

- Швидше за все. Хоча ... Я був по-справжньому щасливий, коли тільки приїхав з тбіліського «Динамо» до «Дніпра». Майбутнє здавалося безхмарним, рівень організації в клубі на контрасті просто зашкалював. Але якщо ми говоримо про футбол, то на першому місці, звичайно, «Арсенал» Кучука.

- Ну, а в «Дніпрі», відмотуючи плівку назад, хтось з тренерів давав вам реальні шанси?

- Якщо чесно, не особливо. При Протасові проявити себе не встиг. Коли з'явився Бессонов, пішов в оренду. У Мирона Маркевича протримався лише один збір. Якісь шанси, як це не парадоксально, були хіба при Хуанде Рамосі. Якщо, звичайно, це можна назвати повноцінними шансами. Втім, на той момент у мене була інша проблема.

- А саме?

- На моїй позиції в основі грав Євген Коноплянка. Перевершити такого сильного гравця було майже неможливо. Так що з конкурентом мені, можна сказати, не пощастило.

- Пару тижнів тому в пресі з'явилася інформація, що ви можете повернутися в Дніпропетровськ ...

- Чесно, я нічого вам на це сказати не можу. Просто не знаю, наскільки все це серйозно. У мене була розмова з однією людиною з «Дніпра», але далі цього поки що справа не пішла.

«Бронежилети» у Луцьку вже не модні

- Зараз ви в «Волині» і говорите, що Віталій Кварцяний до вас ставиться добре. Невже жодного разу не підвищував голос?

- Ну, голос, зрозуміло, підвищував. А як же інакше? Адже він тренер, а я гравець. Це, загалом-то, нормально. Думаєте, ми жодного разу не сварилися з Кучуком? Ще й як сварилися, але, в цілому, співпраця була дуже плідною. І потім ось вам зворотний приклад - той же Рамос. Ставився до мене просто чудово! Але який з цього толк, якщо на поле я виходив дуже рідко? (Сміється).

- Раніше про «Волині» говорили, що це силова і атлетична команда, яка тільки й робить, що вантажить м'ячі верхи ...

- Але зараз багато чого змінилося. Насамперед, підбір гравців. З цими футболістами ефективніше грати в інший футбол. Хоча той же Віталій Володимирович іноді зізнається, що йому самому дивно, що його команда змінила звичний для всіх стиль. Хоча ось зараз на позиції форварда з'явився Толик Діденко, і у нас з'явилося два варіанти для ведення атакуючої гри. Мені, наприклад, дуже комфортно розуміти, що у нас в штрафній є високий гравець, у розрахунку на якого можна грати з флангу.

- Сам Діденко сказав, що в першому таймі матчу з «Металургом» він ніяк не міг вгадати, на яку штангу - ближню або дальню - йому бігти, коли ви виконуєте навіси. Але в перерві ви, мабуть, домовилися.

- Справа в тому, що ми поки абсолютно не зіграні і не дуже добре розуміємо один одного. Дайте нам трохи часу.

- Ще Кварцяний після цієї гри сказав, що у відборі ви все одно не граєте, так що він дав вам повну волю в атаці...

- Ну що ж, сперечатися не буду, тренеру видніше і, напевно, він правий. Взагалі-то, Віталій Володимирович зі мною в цьому плані трохи воює. Всі намагається привчити мене до оборонної грі, та ось тільки поки виходить не завжди і, мабуть, він зовсім махнув на мене рукою, раз так сказав. (Сміється). Але це жарт: ви ж розумієте, що якщо я зовсім не буду відбирати м'ячі, ніхто в складі мене тримати не буде. Але коли тренер дає мені таку свободу в атаці, я відчуваю себе розкуто і граю з особливим натхненням, так що спасибі йому за розуміння.

- У «Волині» завжди багато уваги приділяли «фізиці»: особливою популярністю начебто користувалися двусторонки в «бронежилетах» - з обтяженнями.

- Було діло, але я цього, слава Богу, не застав. Ви бачили деяких наших гравців? Наприклад, Політило або Матея? Вони й самі важать не більше, ніж ці бронежилети, куди їм ще їх надягати? (Сміється).

- Ще одна свіжа цитата з Кварцяного: «Кобахідзе поки у нас». Що значить це саме «поки»?

- Ми знову повертаємося до питання про «Дніпрі». Це означає, що найближчим часом все може, як змінитися, так і залишитися в своєму сьогоднішньому вигляді.

Ставлення до себе Максимова не зрозумію ніколи

- Ви за вдачею - людина спокійна або, як багато грузинів, емоційні?

- Я дуже не люблю говорити про себе. Нехай оцінюють оточуючі. Начебто спокійний, але кавказьку кров нікуди не дінеш, так що всяке буває. Тут головне - самоконтроль. (Посміхається).

- І самокритичність. Наприклад, не заперечували, коли Ігор Гамула сміявся, що права нога у вас для ходьби.

- Ну, не те, щоб прямо для ходьби. Просто слабкіше лівої.

- Але я от, наприклад, подивився свіжу добірку ваших голів і хочу сказати, що правої ви останнім часом забиваєте дуже часто.

- Виправився. Підтягнув. Той самий красивий м'яч Максиму Ковалю, припустімо, забив саме неробочий ногою.

- Знаю, що ви дуже поважаєте іншого Максима - Шацьких, з яким грали в «Арсеналі». Не прикро, що такий футболіст зараз не грає в команді високого рівня?

- Ну, ви ж самі бачиться, що діється не лише в українському футболі, а й всій країні. Важкі часи... І потім не мені засуджувати Максима або щось йому радити: у нього за спиною така кар'єра, що він вільний робити все, що хоче. Хоча я впевнений, що гравець такого рівня сьогодні не загубився б і в прем'єр-лізі. З його-то досвідом... Та й потім біжить Шацьких краще багатьох молодих.

- Ви - один з тих гравців, хто встиг пограти у вже неіснуючих «Кривбасі» і в «Арсеналі». Після всього цього не виникало спокуси залишити Україну?

- Можна сказати, що мені пощастило. Коли розвалювався «Кривбас», мене в ньому вже не було. Та й «Арсенал», так вийшло, що покинув на початковій стадії агонії, хоча психологічно мене вся ця ситуація і торкнулася. Але найсильніше бажання виїхати в мене було, коли я не грав в «Дніпрі».

- У Кривому Розі у вас не було належного взаєморозуміння з Юрієм Максимовим. Зараз, коли минуло чимало часу, вже розумієте, в чому була причина його різкого охолодження до вас?

- Ні. І, напевно, ніколи не зрозумію.

- Ну а запитати Юрія Вільйович безпосередньо вам нецікаво?

- Ні. Абсолютно нецікаво. (Посміхається). Та й який у цьому сенс?

- У футболі є одна популярна прикмета: руді в команді - це на фарт.

- Ага, але в минулому чемпіонаті «Волині» чомусь не щастило. Напевно, занадто багато рудих було. (Сміється).

- Наприклад?

- В Україні, по-моєму, рудим вважається майже будь блондин. Той же Діденко - чим не рудий? А в Луцьку таких ось рудих, хороших і різних, вистачає з головою.

Скучаю за грузинськими піснями

- Як вам, до речі, це місто? Є місця, які вам подобаються?

- Звичайно. Іноді заходимо з хлопцями в одне кафе - їмо, спілкуємося. Команда в Луцьку, взагалі, дружна.

- А чого типово грузинського вам не вистачає в Україні?

- Пісень. Наших, національних.

- Ваші співвітчизники Торніке Окріашвілі і Давид Таргамадзе люблять співати в караоке. Ви не намагалися?

- Ні, вокальними даними похвалитися не можу. Мені не вистачає саме живого грузинського співу, все інше можна легко знайти в інтернеті.

- В'ячеслав Грозний, тренуючи «Терек», кілька разів танцював лезгинку. Ви не пробували відзначати так свої голи?

- Деякі руху я знаю, але, в цілому, з танцями у мене ненабагато краще, ніж зі співом.

- Може, є улюблена страва, яку абсолютно не вміють готувати в Україні?

- У грузинській кухні велика кількість страв, які я взагалі не вживаю по ходу сезону. Той же горіховий соус або хачапурі, якщо на них налягати, моментально призведе до зайвої ваги. А це вже ознака непрофесійного ставлення до справи.

- А хто ваш кращий друг у футболі?

- Напевно, Джаба Канкава - дружба зав'язалася ще з часів «Дніпра», де він здорово допоміг мені адаптуватися. Ну і, звичайно, багато моїх приятелів зараз виступають в Грузії.

- У збірній Грузії ви відіграли 18 матчів за 9 років...

- Це ви в вікіпедії вичитали? Не вірте їй. Ігор за збірну у мене, напевно, вже більше тридцяти. В останні роки три викликався і грав майже регулярно.

- Як складаються ваші стосунки з новим головним тренером національної команди - Кахабером Цхададзе?

- Добре. Зараз у нас будується нова збірна. Знаємо, що буде важко, але в кінцевому результаті повинно вийти щось хороше. Крім того, у нас дуже перспективна група у відборі на ЧС-2018. Грандів начебто не попалося, хоча, чесно кажучи, зараз для нас майже всі гранди. (Посміхається). Як би там не було, і з Австрією, і з Ірландією, і з Сербією цілком можна боротися на рівних.

- Ваш батько - викладач англійської. Ви розмовляєте англійською?

- Раніше було краще, але потім я вивчив російську і став більше говорити цією мовою. Останнім часом навіть почав читати на ньому книги.

- Мемуари Віталія Кварцяного прочитали?

- Поки що ні, але думаю, це було б цікаво.

- Якби не футбол, чим би ви займалися в житті?

- Поїхав би вчитися за кордон - отримав би серйозну освіту. Яке саме? Не знаю. Адже у мене є футбол. (Посміхається).

- Кілька років тому ви допомагали батькові будувати на батьківщині будинок. Вже добудували?

- Ух. скільки ви всього про мене знаєте... Всі роботи закінчили вже давно. Будинок розташовується за Тбілісі, там хороше місце - ліс, природа. Коли приїжджаю на батьківщину, живу там.

- До речі, а де, по-вашому, гарніші дівчата - в Україні чи в Грузії?

- Ого! Провокаційні питання задаєте. (Посміхається). І там і там. Сподіваюся, як холостяк, маю право на таку відповідь?

Михайло СПІВАКОВСЬКИЙ, «Спорт-Експрес в Україні»