Голкіпер луцької «Волині» в інтерв'ю MatchDay згадав про те, як починав свою кар’єру, розповів, скільки голів забивав за сезон, розповів про роботу з Віталієм Кварцяним і розкрив «таємницю» свого 74 -го номера.

- Артеме, розкажіть про те, як потрапили в «Динамо».

- Ми брали участь у чемпіонаті України серед юнаків, я тоді грав за вінницьку «Ниву», і зустрічалися з «Динамо». Після гри до батьків підійшов селекціонер київського клубу, передав записку від тренера. Тоді команду «Динамо», складену з хлопців 1989-го року народження, очолював Олександр Лисенко. Наставник написав, що я сподобався тренерському штабу і попросив, якщо це можливо, щоб я приїхав до Києва на перегляд, бо тоді якраз набиралася команда мого віку. Потім протягом місяця Олександр Олександрович дзвонив додому моїм батькам. Прохав, щоб відпустили мене, тому що такий шанс може бути один раз в житті. Втрачати його не було сенсу.

- Скільки років тоді вам було?

- 14.

- Довго батьки думали над пропозицією?

- Десь місяць... Але їм з Києва через день телефонували, казали: «Приїжджайте». Я й поїхав. Якраз потрапив на міні-збори під Києвом. Місяць там були, а на Нивках будувалася база нова під академію. І після цих зборів я вже потрапив в академію. Був в академії, потім опинився в «Динамо-3». Пройшов усі щаблі в київському клубі: спочатку рік був у «Динамо-3», потім - у другій команді. Потім, коли в клуб прийшов Газзаєв, якось взимку після зборів, коли  я тренувався з «Динамо-2», до мене підійшов тренер воротарів Михайло Михайлов і сказав, що я переходжу в першу команду клубу, і буду там на постійній основі.

- Спочатку батьки не хотіли відпускати в Київ?

- Батьки були «за». Може, трохи хвилювалися, бо мені було тільки 14 років. Я тоді ще мало що розумів. Займався футболом з семи років. Мама казала, що такого шансу вже може і не бути. Тому гріх його втрачати.

- А чим ви відзначилися в тому пам'ятному в матчі з «Динамо»?

- Я з дитинства був високим, плюс в команді всі штрафні і пенальті бив. Я в чемпіонаті забив 6 або 7 м'ячів.

- Всі зі штрафних?

- Кілька - з пенальті. Один - або два зі штрафних. Пам'ятаю, зустрічалися в Чернігові з місцевою "Десною", в якій Ярмоленко ще тоді грав. Ми 3: 1 перемогли. Я штрафний подав, і ми з нього забили.

- А зараз спокуса підійти до м'яча під час штрафного або пенальті не виникає?

- Буває, але ж це зовсім інший рівень. Порівнювати Прем'єр-лігу з юнацькою лігою не можна. Мало в світі Чілавертів… Бажання, може, й сидить, але в команді є гравці, які набагато краще виконують.

- А за «Динамо» забивали?

- За «Динамо» - ні.

- Згадайте свій дебют в «Динамо»...

- Я дебютував у першій команді в Кубку, тоді тренером був Лужний. Газаєв в той час вже пішов, і Олег Романович виконував обов'язки головного тренера. Ми грали проти «Севастополя» в Сімферополі на полі«Таврії». Дуже поганий газон, дощ... Перед грою був невеликий мандраж, але потім все пройшло. Перемогли тоді 2: 1. Так що вдалий дебют.

- Другий матч грали з «Таврією»?

- Вийшов на заміну, коли наприкінці першого тайму видалили Максима Коваля. Ну і ще небезпечний штрафний у наш бік дали, метрах в 17-ти від воріт. На перерву не йшов у роздягальню - залишився, трохи розім'явся. Тоді нам потрібно було вигравати, щоб стати чемпіонами, ну і щоб «Шахтар» втратив очки з «Олександрією».

- Що відчули в момент видалення Коваля?

- Відразу зрозумів, що буде червона картка, тому що це був «фол останньої надії». Почав переодягатися, до мене підійшов Михайло Михайлов. Сказав: «Все нормально, зараз виходиш, ти все вмієш». Вийшов і, вважаю, що непогано зіграв.

- Чому ви пішли з «Динамо»?

- У команду прийшов Блохін, а тоді я був заявлений за «Динамо-2», щоб отримувати ігрову практику. І після закінчення сезону, коли перша команда вже пішла у відпустку, а ми догравали перехідні матчі, мені сказали, що, швидше за все, я не поїду на збори з першою командою, оскільки Блохін на даний момент не бачив мене в складі. І постало питання, щоб піти в оренду, щоб отримувати ігрову практику. А сенс? Я вже за «Динамо-2» награвся, і хотілося відчути рівень Прем'єр-ліги. Тим більше мені на той момент вже було більше 23-х років. Сидіти і чекати чогось я не хотів. Якраз такий вік, коли треба грати. Спочатку був варіант поїхати в Запоріжжя, коли Віталій Володимирович Кварцяний очолював «Металург». Він хотів мене бачити у себе в команді, але тоді не вийшло. Потім тренер опинився в «Кривбасі» і теж дзвонив, просив, щоб я приїхав. Але у Кварцяного у Кривому Розі не вийшло. Він поїхав звідти, а коли очолив «Волинь», знову подзвонив. Ми тоді тільки закінчили сезон з «Динамо-2», а «Волинь» через три-чотири вже збиралася після відпустки. Поїхав відразу, не роздумуючи, оскільки знав, що тренер в мені зацікавлений і до цього запрошення не раз хотів бачити у своїх командах. У підсумку поїхав на збори з «Волинню». Ніби все добре пройшло. І я підписав контракт з «Волинню».

- Блохін спілкувався з вами коли-небудь?

- Ні.

- Чому саме 74-й номер вибрали?

- Коли ми були в "Динамо-2", нам якось вирішили видавати екіпіровку, щоб у кожного був свій номер. І в першій команді, і в другій. Мені попався 74-й. Воротарям тоді всім дали такі номери. Бойко - 71-й, Загладько -72-й, мені - 74-й. Так він і залишився у мене. Він і в першій команді "Динамо" у мене був, я вирішив не міняти його і в "Волині".

- Розкажіть трохи про Віталія Кварцяного. Просто, різне доводилося про нього чути ...

- Він - приємна людина, дуже товариська. З перших хвилин знайомства мені сподобався. Вважаю, що він - дуже кваліфікований фахівець і хороший тренер.

- А є у Кварцяного улюблені фрази?

- Навіть не можу щось виділити. У нього постійно щось нове. Намагається по-різному достукатися до гравця, щоб той зрозумів його і, якщо неправильно щось робить, виправився.

- Може, згадайте якусь фразу, яку він найчастіше вживає?

- Як і в будь-якій команді: "Об'єднайтеся", "Розмовляй, не мовчи", "Прокинься".

- Вдалося попрацювати з Белькевичем?

- Так. І з Белькевичем, і з Гусіним. Царство їм небесне. Дуже шкода, що такі люди нас покинули.

- Не виключаєте свого повернення до Києва?

- Все можливо в житті. Іноді треба зробити крок назад, щоб потім на два просунутися вперед. Звичайно, мені хотілося б повернутися в «Динамо». Це клуб, який мене виховав, відкрив мені дорогу у великий футбол. За що я завжди буду вдячний йому. Як і зокрема Олександру Лисенко, який і взяв мене в «Динамо». І звичайно Михайлову Михайлу Леонідовичу, Морозу Олександру Миколайовичу і Богоделову В'ячеслав Павловичу, які навчали мене. За що я їм теж дуже вдячний!

- Що сталося в цьому сезоні? На початку сезону ви зіграли в більшості матчів, а потім ...

- Потім Віталій Володимирович вирішив поміняти щось, тому що ми програли дві або три гри поспіль. Йому видніше. Ну і команда досить непогано грала тоді. Тренеру завжди видніше. Хто сильніший, той і грає.

- Який взагалі колектив у «Волині»?

- Дуже дружний. Всі футболісти стоять один за одного. І ніколи ніяких розбіжностей між гравцями не було.

- Хто ваш улюблений воротар в Європі?

- Взагалі гра Касільяса мені дуже подобається, але зараз я вважаю кращим воротарем Нойєра. Думаю, будь-хто на даний момент з цим погодиться. Дуже шкода, що він не отримав «Золотий м'яч». Хотілося, щоб воротар став кращим футболістом року. Але, думаю, Нойер ще отримає свій «Золотий м'яч».

- А що скажете про Де Хеа?

- Вважаю, що даному етапі він дуже здорово виглядає. Мені його гра теж імпонує. Хоча згадую, як він прийшов в «Манчестер»... Перший час не мігадаптуватися. Стилі англійської та іспанської ліг різні. Я з Де Хеа перетинався, коли ми за збірні, складені їзгравців 1989-го року, грали у Вірменії. Нам у суперники попала Іспанія і він грав тоді.

- Як вважаєте, наскільки для воротаря важливо мати можливість накричати на захисників? Адже, як мені здається, що молодий Де Хеа не міг кричати на досвідчених Фердинанда і Відіча...

- Це робота воротаря. Упевнений на 100%, що він кричав на них. Будь-який воротар повинен всю гру підказувати захисникам. Якщо воротар мовчить, буде важче і захисникам, і йому. Тому воротар голкіпер повинен підказувати і не тільки захисникам. Він повинен не впродовж усього матчу розмовляти. З першої і до останньої хвилини воротар повинен допомагати команді, оскільки він бачить все поле.

- Які зараз перед «Волинню» стоять завдання в Прем'єр-лізі? Єврокубки?

- Конкретних завдань нам не оголошували. Завдання - в кожній грі показувати хороший атакуючий футбол і добиватися позитивного результату. А далі буде видно. Якщо будуть єврокубки, то для Луцька буде здорово. Будемо прагнути наблизитися до команд-лідерів нашого чемпіонату. Дай Бог, щоб ми закінчили цей чемпіонат в п'ятірці. Вважаю, це для «Волині» буде гарним результатом.

- А як йдуть справи з фінансами в клубі?

- Є заборгованість, але ми ось зібралися командою після відпустки, і нам сказали, що борги будуть намагатися погасити до або під час зборів.

- Як вважаєте, в чому феномен донецького "Олімпіка"?

- Це непогана команда, дуже здорово грає в пас, намагається показувати комбінаційний футбол, і у них досить непогано виходить. Зіграний колектив, багато футболістів пройшли обкатку в першій лізі.

- Коли команда вилітає на збори, і де пройде перший?

- За планом, у неділю ми повинні полетіти в Туреччину на два тижні. Так само і другий збір планується.

- Ви одружені?

- Так. А минулого року ми стали батьками, у серпні у нас народилася донечка. З дружиною ми давно разом. Вже майже дев'ять років.

- А хотілося б мати продовжувача футбольної династії - сина?

- Час покаже. Буде син - буде добре. Якщо він ще й захоче грати в футбол, це буде його вибір. Не стану нав'язувати йому свою думку.

- Де провели відпустку?

- Спочатку були з родиною в Карпатах, а потім їздили до батьків дружини. Новий рік зустрічали у моїх батьків у Вінниці.