Зустріч читачів газети «Волинь-нова» з Віталієм Кварцяним планувалась ще перед початком нинішнього чемпіонату України  (влітку 2014-го), коли команда завершила свій останній  передсезонний збір у Туреччині. Та не складалось  у Віталія Кварцяного. Головного тренера  можна було зрозуміти, адже його щоденний робочий день ледве  вкладався у 20 годин. Ми, а разом з нами і вболівальники,  терпляче відкладали діалог. І ось із клубу надійшов дзвінок: «У понеділок,  15-го грудня,  можемо поспілкуватися по «прямій лінії». Віталій Володимирович у призначений час прибув у редакцію і, як він заявив, готовий  відверто відповідати на будь-які запитання читачів.

Рівно о 15-ій  пролунав перший дзвінок. Людина коротко  представилась:

- Це Леонід із Луцька. Віталію Володимировичу, десь півроку тому в обласній клінічній лікарні вам зробили надскладну операцію на серце. Як себе почуваєте?  Чи збираєтесь десь відпочивати у теплих краях після напруженого сезону?

- Дякую вам за турботу. Зараз ще триває процес реабілітації. Коли мине рік,  сподіваюсь, стан ще більш стабілізується.  Але, як ви знаєте,  я уже приступив до роботи з командою, намагаюсь окремі вправи виконувати  разом із футболістами. Крім того, раз на тиждень граю у футбол, стараюсь бути активним, швидко рухатись.  Щодо відпочинку, то лікарі не рекомендують  тривалий час перебувати на сонці.  Тому візит на Мальдіви, Південь Африки чи в Іспанію поки що не планується.

- Вибачте, у такому випадку ще одне запитання: чим будете до Нового року займатись?

- Справ є досить багато. Це і питання, пов'язані з командою,  відправка гравців у відпустку,  селекційна робота, вирішення проблем в обласній федерації футболу, ФФУ, різноманітні конференції, наради, організація урочистостей з нагоди 25-річчя перемоги «Волині» у 6-ій зоні другої ліги чемпіонату колишнього СРСР і ще маса різноманітних питань.

- Доброго дня, Віталію Володимировичу, не дивуйтесь,  що до вас звертається жінка. Я — лучанка, звуть мене Ірина. У мене росте 6-річний син,  який  дуже хоче десь тренуватись. Що б ви йому порадили б?

- До нас у клуб приходять хлопчики із 7-8 років і займаються з ними Микола Кльоц та Володимир Байсарович.  Якщо ваша дитина рухлива, непосидюча, енергійна, а головне — здорова, то  зверніться у наш клуб на стадіон «Авангард», там з вами поспілкуються і усе вирішать. Цілком можливо,  що з хлопчика колись виросте такий талант, як Толя Тимощук.

- Пане Віталію, це вас турбує вболівальник з Нововолинська. Скажіть, яке покарання  може очікувати клуб за зрив фанатами  кінцівки матчу «Волинь» - «Металіст»?

- Дякую вам за це запитання, яке сьогодні і мене надзвичайно турбує.  Санкції, наскільки мені відомо,  мають оголосити уже в наступному році, після того, як опитають суддів, делегатів, інспекторів, тренерів, учасників інциденту.  Що можна очікувати? Звичайно, штрафних санкцій.  Можуть оштрафувати клуб, можуть умовно дискваліфікувати стадіон. Але будемо добиватись і того, щоб був  дискваліфікований арбітр зустрічі Дмитро Кутаков, який, власне,  своїми необ'єктивними, упередженими діями  спровокував безлад на полі. Ми також  вимагатимемо переграти цей поєдинок.

- Віталію Володимировичу, це вас турбує вболівальник  з багаторічним стажем Василь Панасович Жипа із Шацька. Я інвалід І групи, вдівець. За мною доглядає дочка, бо я  прикутий до ліжка. Живу  у надзвичайно складних умовах. Чи не міг би мені ваш клуб  хоч трішки матеріально допомогти?

- Василь Панасович, я обіцяю, що  ваше прохання ми не залишимо без уваги. Повідомте в редакції свою домашню адресу. Ми вам допоможемо.  Доброго вам здоров'я і залишайтесь вірним шанувальником «Волині».

- Це телефонує Олексій Артамонов,  ваш багаторічний шанувальник.  Так ось, хочу  запитати:  чи передбачається, що учбово-тренувальна база у селі Дачному Ківерцівського району повернеться ФК «Волинь»?

- Здрастуй, Олексій. Ти підняв важливе питання. Так, колись команда майстрів готувалась  у Дачному до сезону, проводила тренування,  контрольні матчі. Ми сподіваємось, що вона і після  реконструкції функціонуватиме  для клубу. Тут можна збудувати  футбольний комплекс з усією інфраструктурою, як у Конче- Заспі під Києвом. Але зараз у нашого інвестора  є цілий ряд інших важливих питань. Він — людина серйозна, солідна, і я вірю, як тільки  в Україні настане спокій, стабільність,  візьметься за вирішення цих питань, і «Волинь» матиме чудову базу для тренувань, підготовки  висококласних молодих футболістів.

- Віталію Володимировичу, мене теж звуть Віталієм, живу я у Луцькому районі. Скажіть, чи не чекає нашу «Волинь» доля львівських «Карпат», коли через заборгованість футболістам  з команди почнуть знімати очки?

- Мене теж тривожить це питання. Пригадуєте, у минулому чемпіонаті ми в підсумку   з 11-го місця опустились на 12-е саме через те, що клуб позбавили трьох очок. І нині існує така сама  загроза. Але ми усе робимо, щоб цього не сталося. Ми звертались до Федерації футболу України, у Палату спорів, до  дисциплінарних комітетів, щоб у  складний час,  зважаючи на економічну і фінансову скруту,  увійшли у наше становище і  відтермінували розрахунки. З цих питань ми ведемо перемовини і з тими гравцями, перед якими маємо  заборгованості. Хочу сказати,  що борги утворились у клубі не сьогодні і не вчора, а раніше  у зв'язку із слабким  менеджментом клубу. Треба було їх «гасити» тоді, а не відкладати. Усі судові інстанції ми програли. Становище складне. Дуже сподіваємось, що нам допоможуть врегулювати ці проблеми  наші інвестори, з якими я хотів би зустрітись найближчим часом особисто, без посередників.

- Відразу у такому випадку хотів би ще запитати: а, можливо, за рахунок проданих деяких гравців «Волинь» змогла б хоч частково розрахуватись із боргами?

- Ерік на сьогодні є найкращим бомбардиром чемпіонату України  у Прем'єр-лізі. Ми хотіли б, щоб він залишався у «Волині». Але не ми вирішуємо ці питання. Я раджу Еріку переходити в «Дніпро», але ним керують його агенти,  він їм чомусь більше довіряє.  Цілком імовірно, що може перейти у «Дніпро» ще один наш гравець -  Флорентін Матей. Усі фінансові питання щодо цих переходів будуть врегульовувати не тренери, а власники клубів, інвестори.

- Вам телефонує Микола Романчук з Луцька. Віталію Володимировичу, на півроку ви були  відлучені від тренерської діяльності і  працювали у цей час футбольним експертом на телеканалі «2+2».  Після закінчення  дискваліфікації вам не пропонували залишитись у цьому  ж амплуа?

- Там було цікаво, але це не моє.  Мені ближчий практичний футбол. Я навіть спочатку відмовлявся  від цієї пропозиції, бо коментувати,  давати  об'єктивну оцінку у прямому ефірі надто складно психологічно. Але я радий, що у моєму житті був такий період. Я познайомився  з молодими талановитими журналістами, які бачать футбол  по-новому.  Я на собі відчув складність цієї професії і вдячний за набутий досвід.

- А дозвольте ще одне запитання. Ви написали і видали книжку «Футбол — це не лише  перемоги». Пригадую, на її презентації ви обіцяли продовжити  письменницьку роботу...

- Ви знаєте,  ще не почав — бракує вільного часу.  Але вже роблю певні нотатки, зізнаюсь відверто,  після великих перевантажень, пам'ять моя освіжіла. Я тепер краще запам'ятовую. Я роблю  помітки, дещо нотую в Інтернеті.  Не приховую,  що освоюю новітні технології,  мене підучують колеги по роботі.  А щодо матеріалу, то його вистачає, необхідно тільки  усі факти, події, роздуми, аналізи  творчо оформляти.

- Вас турбує Микола з Ківерець. Віталію Володимировичу, у кого б  з відомих футбольних метрів Європи ви хотіли побувати на  тренуваннях? Чи відомі вам якісь секрети  роботи Мирона Маркевича?

- Розпочну із другого запитання. Я з Мироном  Богдановичем пропрацював три роки. Був його помічником, асистентом. Зізнаюсь щиро, це були мої чи не найкращі роки  тренерського життя, тому я приблизно знаю головні  напрямки його роботи.  Але не забувайте,  що кожен тренер постійно вчиться, удосконалюється, а тим більше такий, як Мирон Маркевич.

Я ніколи не задумувався, у кого хотів би  побути на тренуванні. Але для мене завжди  прикладом серйозного,  відповідального підходу до тренерської роботи був наставник  англійського клубу «Манчестер Юнайтед» Алекс  Фергюссон. Ця людина — фанат  своєї професії. Він, наприклад,  на базу приїжджав на світанку,  дивився за полем,  за усіма комунікаціями, навіть як працює каналізація, чи всюди лампочки включені.. І я намагаюся цікавитись усім футбольним господарством клубу...

- Ви колись розповідали в одному  інтерв'ю, що навіть  футбольні поєдинки по телевізору дивитесь із ручкою і блокнотом...

- Під час матчів я не пишу і не ставлю  ніяких  фішок, як нинішній тренер «Манчестера» Луї ван Галь. Попередньо, маючи розклад усіх ігор на тиждень, що будуть транслюватись по телебаченню, я беру аркуш паперу і роблю необхідні помітки, які  використовую під час тренувань, установок на ігри. Ми часто обговорюємо з гравцями занотовані мною комбінації, дії захисників, форвардів.

- Віталію Володимировичу, я вважаю вас одним із найкращих селекціонерів у світі. Якщо ви зі скромності не  погоджуєтесь з такою думкою, то назвіть більш успішних. Це вам дзвонив Володимир  із Прилуцького Ківерцівського району.

- Насамперед я вам дякую за таку високу оцінку  моєї скромної праці. А ви придивіться, як працюють селекційно служби наших провідних клубів, особливо донецького «Шахтаря», і усе зрозумієте.  Щодо мене особисто, то за 37 років життя у футболі, я, безумовно,  набув величезного досвіду,  щоб у гравцеві розгледіти здібності і талант, іншими словами,  — поставити діагноз. Я  далеко не найкращий селекціонер, але багатьма своїми вихованцями можу пишатись.

- Вибачте, чи можете ви пригадати тих закордонних зірок, які засвітились  саме у вас у «Волині»?

- Ось так відразу усіх і не згадаєш, але скажу,  що саме у Луцьку стали відомими  далеко за межами України Майкон Олівейра, В`ячеслав Шевчук, Марко Девіч, Євген Хачеріді, Броніслав Круніч, Олександр  Тришович, Папа Гуйє, Майкл Алозі,  Арманд Зейберліньш, Міодраг Джудович...

- Віталію Володимировичу, я, мабуть,  надокучив вам своїми  запитаннями, але скажіть,  ще ким ви пишаєтесь із своїх вихованців?

-У моїй практиці були, мабуть, тисячі хороших футболістів, про яких я згадую з теплотою і приємністю.  І виділити когось з них можу лише за принципом рейтингу клубу, в якому він грав, і  досягнень, здобутих цією командою. Так ось: найбільш кваліфікований гравець, з яким мені будь-коли доводилось працювати, це наш земляк лучанин Анатолій Тимощук, який досяг максимальних успіхів і в  українському, і в європейському футболі. Він тримав у своїх руках золоті медалі чемпіонів України, Росії, Німеччини,  кубки цих країн, а також Кубки європейських чемпіонів, УЄФА, Суперкубок Європи. Не можу не згадати і Олега Лужного, становлення якого як футболіста, відбувалось саме у Луцьку. Потім він  багато років грав за київське «Динамо», збірну України,  а ще виступав  за славетний англійський «Арсенал».

- Це вас турбує Василь з Горохова. Віталію Володимировичу, скажіть, будь ласка, коли нарешті «Волинь» спокійно поїде на Донбас і зустрінеться  з донецьким «Шахтарем»?

- Я був би радий відповісти, що найближчим часом. Але точно вам навіть не скаже ні Президент України, ні міністр оборони.  Але давайте в майбутнє дивитись з оптимізмом. Вірю, що лучани ще не тільки гратимуть на «Донбас-Арені», але й перемагатимуть клуб Мірчи Луческу.

- Пане Віталію,  щось останнім часом рідко бачу вас на засіданнях  Луцької міської сесії.  Це ваш колега Микола.

- Ви точно підмітили. Коли є час, коли я в Луцьку, то намагаюсь відвідувати усі сесійні засідання, але не завжди виходить. Ось завтра збирається група «Новий Луцьк».  Я постараюсь бути присутнім.  Дехто каже, що я поганий  депутат. Погоджуюсь, бо я не вмію лицемірити, так, як дехто.  Але більшість  приймає розумні, зважені рішення, зокрема ті, що  пов'язані  з розвитком спорту у місті.

- Доброго дня, Це Ігор Лісовий з Нововолинська. Крім того, що ви президент ФК «Волинь», ви ще й очолюєте федерацію футболу «Волині». Як, на вашу думку, «гра мільйонів» в області не занепадає?

- Я впевнений — ні. Ми розробили програму розвитку футболу в області і успішно її виконуємо.  Незважаючи на те, що не маємо обіцяної фінансової підтримки від спонсорів, з нами тісно співпрацює обласна адміністрація, тому федерація провела усі заплановані заходи. Насамперед — ми повернули до участі в чемпіонаті області молодіжні склади,  так звані дублери дорослих команд. Організовано пройшла першість області серед 48 дитячих команд. У нас на Волині розвивається пляжний, жіночий футбол, ми проводимо турніри з міні-футболу, серед ветеранів, інвалідів. Про розвиток аматорського футболу в області я міг би ще довго розповідати.

- Пане Кварцяний, я Сергій Ковальчук із Локач. Скажіть відверто,  чи стоїть перед «Волинню» завдання виступати в єврокубках?

- Мені, як і усім прихильникам команди дуже хотілося б, щоб у Луцьк приїхала, наприклад,  «Бенфіка» з Португалії. Уявляєте, яке б це свято було на Волині...

- Я — Олег. Хочу запитати у вас,  чи не планує футбольний  клуб відкрити у Луцьку  фаншоп, я б хотів у ньому працювати, рекламувати продукцію клубу?

- У нас була така ідея. Ми планували відкрити свій  фірмовий магазин на території стадіону «Авангард».  Згодом мали намір розширити  наше кафе «Волинь» на вулиці Гулака-Артемовського і створити невеличкий музей, влаштовувати у ньому зустрічі із футбольними шанувальниками, перегляди матчів різних рангів. Але, як бачите,  поки що руки не дійшли. Та я вірю,  що з часом подібний заклад  ми відкриємо.

- Віталію Володимировичу,  це телефонує вам Олександр з Маневич. Колись у газеті прочитав,  що ви у «Волинь» мали намір запросити  Златана  Ібрагімовича. Я розумію,  що це був жарт. А кого б сьогодні ви хотіли бачити з відомих  футболістів у своєму клубі?

- Так, то був жарт. Але хорошого гравця, особливо  класного бомбардира, я б запросив.  Та він, я сподіваюсь, у нас вже є. Я маю на увазі 17-річного Сергія Петрова.  Сьогодні він поки що  тільки доростає до Ібрагімовича (ріст Сергія — 198 сантиметрів). Юнак досить агресивний, злий (у хорошому розумінні цього слова), фізично здоровий, але поки що, як кажуть,  сирий. З ним зараз працюють тренери з карате і кікбоксінгу.  Ми тимчасово перекваліфікували його, щоб сформувати в ньому бійцівський характер. Через 2-3 роки згадаєте це прізвище. До речі, є і ще ряд здібних волинських хлопців.  Олексій Зінкевич, Ярослав Деда, Роман і Андрій Нікітюк. Вони - майбутнє нашої «Волині».

- Пане Віталію, розкажіть, будь ласка, як «Волинь» готуватиметься до другого кола чемпіонату України? Це вам дзвонить Богдан із Локач.

- Команда збереться у Луцьку 12 січня. Кілька днів  триватиме медичний огляд і  перший втягувальний тренувальний цикл.  Із 18 січня розпочнеться  перший зимовий  закордонний збір.  Заплановано, що «Волинь» до 1 лютого  готуватиметься до сезону у Туреччині. Із 2 по 8 лютого ми будемо вдома,  а з 9 по 22 лютого пройде заключний збір знову в Туреччині.  Під час першого етапу  ми плануємо зіграти 4 товариські зустрічі, під час другого — 5.

- Я телефоную вам із Володимир-Волинського району. Скажіть,  як ви знімаєте стреси після напружених матчів?

-  Як був молодшим -  були одні методи, тепер — інші. Зараз дійсно після гри важко заспокоїтись, зосередитись. В основному «дістають» журналісти.   То флеш-інтерв'ю, то  прес-конференція, а ще треба до футболістів у роздягальню зайти. Добре, коли  результат гри позитивний...  Нині врегулювання психологічного стану відбувається повільніше, ніж раніше. Повернувшись додому,  ще довго переглядаю футбольні передачі.  Вночі можу встати і включити запис нашого матчу, який мені готують оператори.  А якщо чесно, то повністю від поєдинку я ніколи не відходжу, напруга не спадає до наступної гри.  Але без футболу ні дня себе не уявляю.  Мабуть, помру на футбольному полі...