Вихованець легендарного «Флуміненсе» у серпні 2014 року перейшов на правах оренди в луцьку «Волинь». У складі юніорської команди «Флуміненсе» Дос Сантос блискуче провів декілька турнірів, які відбувалися влітку у Європі.

І хоча звикання Маріотто до нової команди та країни триває, він потрохи почав забивати й у «Волині»: двічі за юніорську команду, двічі – за молодіжну, а у грі проти «Ворскли» бразилець відкрив лік голам за першу команду, реалізувавши пенальті. Тоді Дос Сантос отримав й перше попередження в Україні, адже святкуючи дебютне взяття воріт, він зняв футболку й показав публіці на «Авангарді» напис на собі: бразилець дякував родині.

- Я розпочинав із юнаків в юнацькій команді «Audax sp Rio», що в Ріо-де-Жанейро, згодом – за «Флуміненсе», також за юнацькі команди? - розповідає Дос Сантос, - Це не були спочатку суто професійні клуби. Перший справді професійний досвід у великому футболі матиму саме у «Волині». І я цьому радий, адже навчуся в Україні не тільки теоретичним основам європейського футболу, але й боротьбі, яка притаманна вашому футболу.

- Коли ти переходив до «Волині», інтернет облетіли твої фото-селфі із Неймаром. Тебе заледве не його другом назвали…

- О, це був один із найбільш пам’ятних моментів у моїй кар’єрі. Я взагалі-то – великий фанат Неймара, а тут довелося грати з ним в одному матчі. Ні, я не друг його, просто зустрілися декілька разів.

- Що це був за матч влітку у Бразилії?

- Під час чемпіонату світу моя юніорська команда «Флуміненсе» грала спаринг проти збірної Бразилії, яка складалася з гравців, які мали менше навантаження.

- Після Бразилії важко було звикнути до Україні та Луцька?

- Допомогли Селін та інші легіонери наші. До команди неважко звикнути і міста – така доля футболіста. Тепер до погоди намагатимусь пристосуватися – буває трохи прохолодно під час тренувань. Я розумію, що з такими побутовими дрібницями треба якомога швидше звикнутися, бо оренда у «Волині» - це величезна можливість показати себе у Європі.

- Після матчу у Львові проти «Шахтаря» ти з кількома бразильцями «гірників» довго розмовляв перед і після матчу. Що запитував у співвітчизників?

- Просто перекинулися кількома словами, я ж іще з ними незнайомий, хоча коли їхав до України, то знав, що це найсильніша команда у вашій країні. І ще про «Динамо» начуваний був – цю команду у мене на батьківщині знають.

- Не шкодуєш, що не зміг забити цим командам?

- Ще все попереду, я дуже радий, що потроху забиваю за різні команди. Вдячний тренерам за те, що дають практику навіть у юніорській команді. А коли вдалося реалізувати пенальті, то меж радості не було. Це незабутній момент! Зрозумійте наскільки важливо це для нападника з Бразилії (посміхається). Ми всі в дитинстві мріємо про забиті голи.

- В Україні забивати важче?

- Це мене не здивувало, я знав, що тут нападникам дають менше свободи.

- Після забитих голів ти вже декілька разів щиро дякував рідним – біг до них на «Підшипнику», показував напис на футболці…

- Це найближчі для мене люди, вони дуже підтримують мене, де б я не був. От і зараз у Луцьку зі мною сестра, батько повернувся додому.