У «містера підкату» давно закохані тисячі волинських уболівальників. Шанувальники футболу добре знають, хай як грала б рідна команда, та  номер три завжди виходить на поле із гарячим серцем. Його манера гри не може не імпонувати справжністю, непоступливістю та стовідсотковим зарядом на постійну жорстку боротьбу. Газета «Сім`я і дім» поспілкувалася із Сергієм СІМІНІНИМ і дізналася, який він – новий волинський Лужний.

Втому знімають дружина та син

– Сергію, ще восени ширилися чутки, що підеш з «Волині» взимку. Що скажеш із цього приводу?

– Ні, не чув. Значить, пропозицій не було. Чинний контракт у мене до наступної зими. Тому й далі захищатиму кольори лучан.

– Твій дебют за лучан припав на матч проти ФК «Львів». Пригадаєш, хто з твоїх нинішніх партнерів грав у складі львів’ян?

– Ні, не знаю. А хто?

– Юний Дмитро Козьбан…

– Не пам’ятаю, зрештою, мені самому тоді було всього дев’ятнадцять. Я грав за «Волинь» в ролі орендованого гравця. З Луганська до Луцька зі мною переїхали Лісовий, Пищур, Кременчуцький. Згодом я знову повернувся до Луганська. Із «Зорі» шлях проліг до «Геліоса». У складі «сонячних» пограв три місяці.

– Була неприємна ситуація у твоїй «зорівській» кар’єрі, коли ти випадково віддав пас на «гірника» Марсело Морено, а той забив. Згадуєш цей епізод?

– Що тут скажеш? Таке буває у всіх. Інколи згадую. Тренером луганців був тоді Волобуєв, а партнерами на полі майбутні «волиняни» Ігор Скоба та Андрій Грінченко.

– Одним з плюсів перебування в Луцьку Дем’яненка вважають те, що він почав пропонувати Сергія Сімініна у збірну. До чогось конкретного доходило?

– На жаль, усе залишилося на рівні чуток. Принаймні з того, що відомо мені. Звісно, що хотів би пограти у збірній України. Вважаю, що кожен нормальний футболіст має мріяти про футболку національної команди.

– Кожна команда чимось запам’ятовується. Що пригадаєш про свої попередні команди?

– Насамперед з усіх попередніх клубів окремо стоїть «Геліос». Тоді тренером був Сергій Кандауров. Тільки з приємністю згадую роботу із цим спеціалістом. Тренування в нього надзвичайно сильні та хороші. Дуже було відчутно, що чоловік пройшов не радянську футбольну тренерську школу, а встиг пограти у португальській «Бенфіці». Певна річ, європейський підхід застосовував в Україні.

– Беланов зізнавався, що за гру «динамівці» втрачали п’ять кілограмів, через що не могли заснути без пляшки пива. Як знімає втому після гри Сімінін?

– Коли приходиш додому, бачиш сина та дружину, то втома автоматично зникає. Навіть якщо програв, настрій все рівно піднімається. Варто лише один раз поглянути на свою сім’ю.

– Де познайомилися з дружиною?

–  Познайомилися ми Луганську. Звати її Ірина. До речі, вона байдужа до футболу. Була (сміється. – Авт.). Зараз, звісно, що вже цікавиться моїми матчами, проте ігри дивиться не на стадіоні, а вдома з дворічним сином. Не хочу, щоб вони чули усілякі вислови на адресу футболістів та нецензурну лексику.

– Як твоїй Ірині Луцьк?

– Місто подобається: невелике, компактне, близько до Європи.

– Удома чаcто буваєш?

– Батьки проживають на Луганщині. Їжджу до них двічі на рік. Інколи вони мене провідують. Тому бачимось так, як бачаться нормальні діти з нормальними батьками.

«Годувати нас для злості сирим м’ясом? Щось у тому є»

– Не можемо не оминути гірку тему. Ти народився в Криму, бачиш, що там робиться. Обговорюєте це із командою?

– Та звісно. Хочемо, щоби в нашій країні був спокій. Ми всі за мир у всьому світі. Надіємося, що все обійдеться без війни. А не так, як на Майдані, коли українці стріляли в українців.

– Що скажеш про перенесення чемпіонату?

– Правильно зробили. Як можна, приміром, грати в Криму? Та й взагалі ситуація не сприяє. Ось вчора зіграли товариський матч (з «Скалою». – Авт.).

– Не виникає розслабленості наприкінці сезону, коли знаєте, що точно лишитеся в УПЛ, через зняття інших команд?

– Відчуття розслабленості немає точно. Навпаки, хочеться, аби більше клубів грало в прем’єр-лізі, щоб було ще цікавіше.

– У Сімініна є найбільш пам’ятна гра?

– Я щиро сподіваюся, що вона ще буде в майбутньому (сміється. – Авт.). А якщо брати до уваги конкретно цей сезон, то, безумовно, що відразу пригадується перемога над «Шахтарем».

– Якщо згадати історію, то в другому колі мають перемагати донеччан з рахунком 3:1.

– Було б непогано.

– Пригадуєш перший матч за лучан у вишці?

– Програли вдома «Ворсклі» – 0:4. Пам’ятаю, тоді грали виконавці, яких уже немає в Луцьку: Шандрук, Лісовий, Семочко, Ковалюк.

– Якесь особливе харчування у гравців «Волині»?

– Щоби щось забороняли, то такого немає. Кожен із нас професіонал і має сам себе контролювати. На зборах у Туреччині в нас «шведський» стіл. Перед грою годують макаронами. Хтось бере до макаронів м’ясо. Особисто я їм усе. Люблю, коли готує дружина, особливо запечені крильця.

– Володимирович каже, що вас потрібно годувати сирим м’ясом, аби були злішими.

– Щось у тому є.

– На сайті Трансмаркет вказано ціни гравців. Не «травите» з приводу цього один одного?

– Взагалі навіть не цікавимося такою темою. Ми граємо, а вже цінники приклеюють ті, кому це потрібно.

Головне, щоб була трійка

– Проти кого найважче грати один в один?

– Якщо казати про нашу команду, то дуже важко м’яча відібрати у Матея, Бікфалві та Бабатунде. Якщо пригадувати гравців УПЛ, то нелегко грати проти усіх футболістів «Шахтаря», «Металіста» і проти дніпропетровця Коноплянки.

– Хто найшвидше біжить стометрівку?

– Рамон та, напевно, Неділько.

– З ким найдужче дружиш в команді?

– Неділя (Неділько. – Авт.), Скоба, Гоша (Гошкодеря. – Авт.), Шершун.

– За скільки хвилин до гри Кварцяний називає стартовий склад?

– За півтори-дві години.

– Не було образливо, коли капітанську пов’язку віддали Шикову?

– Я намагаюся на цьому не зациклюватися. Якщо тренер так вирішив, значить так треба було. Головне – грати.

– Тебе порівнюють за манерою гри із Лужним. Пам’ятаєш Олега?

– Звісно. Юним я грав теж правого захисника, і Лужний був взірцем.

– Які тренування «Волині» на зборах та в розпал чемпіонату?

– Зазвичай на зборах ми проводимо два-три тренування щодня, а вже під час чемпіонату тренуємося лишень раз.

– Ти забобонний?

– Хіба що можу перехреститися, і все. Бачив, що дехто із хлопців не бриється напередодні важливої зустрічі. Можливо, й сам так робив би, але я тоді ще навіть не брився (сміється. – Авт.). Тому раніше вірив у прикмети, а зараз ні.

– Щодо вибору номера в команді?

– Мені завжди подобалася трійка. В «Зорі» у мене був на спині тринадцятий номер. Також грав під тридцять шостим номером. Зараз  номер три. Байдуже, який номер, головне, щоб там була трійка.

Улюблена закордонна країна: Домініканська республіка.

Улюблене авто: «Мерседес GL».

Блондинки чи брюнетки: головне, аби людина була хороша.

Улюблений клуб: «Барселона».

Розмовляли Андрій СОБУЦЬКИЙ та Андрій СОКОЛОВСЬКИЙ, газета «Сім`я і дім»