Воротареві «Волині» Віталію Неділько від наставника лучан Віталія Кварцяного під час першої частини сезону діставалося пристойно, оскільки в деяких епізодах з пропущеними м'ячами кіпер відверто схибив. Однак якби тренер не критикував підопічного, він бачить у ньому потенціал, інакше не довірив би йому пост номер один в 15-ти матчах з 19-ти проведених.

- Віталій, як відомо, у «Волині» на зборах навантаження дуже серйозні. Це стосується і воротарів?

- Безумовно. Просто так відбувати номер у Віталія Кварцяного не вийде. Особливо важко в перші дні після відпустки. Траплялося таке, що мені на зборах доводилося і в полі бігати.

- І часто ваш наставник влаштовує такого роду сюрпризи?

- Бували такі моменти, коли не вистачало людей, потрібно було виступити в ролі польового гравця. Але не думаю, що ця тактика буде використовуватися в офіційних зустрічах (посміхається).

- Які цілі ставить перед вами тренер?

- Нашим завданням було закінчити першу частину чемпіонату в десятці. А особисто моєї - пропустити якомога менше. Зараз Віталій Володимирович серйозно готує нас на весну. Для нас важливий кожен матч, і за кожен бал у таблиці ми будемо битися.

- Який поєдинок або суперник запам'ятався вам більше за інших в цьому сезоні?

- Звичайно, в пам'яті відразу спливають два матчі з грандами - «Динамо» і « Шахтарем». На полі киян ми взяли очко, а донеччан вдома обіграли. Можна назвати й деякі інші зустрічі , але за ступенем важливості вони поступаються вищезгаданим .

- Як, до речі, провів відпустку ?

- Нормально. Був з сім'єю в Луцьку, не міг нікуди поїхати, оскільки у нас маленькі діти.

- Ти сам з Харківської області. А де починав свій футбольний шлях?

- У ДЮСШ. Моїм першим тренером був Петро Волошин. Закінчивши школу, пішов вчитися в Славинський педінститут. Спочатку був незадоволений тим , що батьки відправили мене саме туди, сам хотів до Харкова. А потім у нас сформувалася хороша команда, і мене помітили селекціонери «Волині». Так що тепер можу сказати, що все склалося добре.

- Чому ти вибрав для себе амплуа воротаря?

- Все дуже просто. Я грав у футбол, мені це подобалося , і в якийсь момент я зрозумів, що найбільше задоволення отримую від гри у воротах. І тепер, через багато років, анітрохи про це не шкодую. Хочу приносити якомога більше користі своїй команді, щоб вона, у свою чергу , якомога частіше вигравала.

Андрій Борисенко, газета "Команда"