Щороку 3 квітня у «Волині» день народження. У 1960 році партійна та спортивна влади Волині вирішили створити новий колектив під егідою обласної організації Добровільного спортивного товариства «Авангард». Спочатку команда мала таку ж назву – «Авангард», а коли настав час заявлятися на чемпіонат, відбулися збори футболістів та керівництва. Це сталося 3 квітня. Команда довго вирішувала яку ж назву хоче мати. Пропонували і «Динамо», і «Стир», доки хтось не сказав слово «Волинь». Зберігся й перший список гравців команди, яких у наказі від 1 січня 1960 року забезпечували харчуванням (18 дореформенних карбованців на день): Пясецький, Азаренков, Кузьмін, Чемоданов, Мизін, Сабо, Афонін, Гарапа, Кондрацький.

Пригадаймо найцікавіші моменти історії клубу за 55 останніх років…

«Авангард Арена» - народний стадіон

Будівництво поляками міського стадіону в Луцьку на початку 1930-х стало так званим «всенародним будівництвом». Адже гроші і матеріали для зведення однієї з найбільших спортивних арен Польщі збирали усім миром. Звісно, долучилася польська скарбниця, але приватні особи допомагали, хто чим міг: хто фінансово, хто ресурсами – деревиною, цеглою, цементом, шлаком.

«Волинь» не завжди грала матчі чемпіонату у Луцьку. На зламі 1980 – 1981 рр. на домашній арені тодішнього луцького «Торпедо» встановили башти з освітленням, що дало змогу проводити футбольні матчі у вечірній час. Саме через це сезон 1980 року луцьке «Торпедо» завершувало у Ковелі, а в 1981 році на прохання лучан перші сім турів «торпедівці» грали виключно на виїзді.

А рекорд відвідуваності був встановлений 3 червня 1992 року в першому чемпіонаті України, коли «Волинь» приймала київське «Динамо». Тоді наш стадіон витримав навалу 20-ти тисяч любителів футболу.

Дербі Луцька і Рівного

Матчі між командами-сусідами відзначалися особливою напругою ще до виникнення “Волині”. Наприклад, відомий дослідник волинського футболу Сергій Грудняк сказав автору цих рядків, що має документальні підтвердження тому, що у 1930-ті роки вболівальники двох єврейських команд з Рівного і Луцька, які називалися “Гасмонея”, також ворогували. У 1935 році Рівненському автобусику побили камінням скло після гри. Але це були квіточки, ягідки поспіли вже коли у Луцьку грала «Волинь», а в Рівному – «Колгоспник».

Коли у 1963 році «Волинь» виграла у рівненського Колгоспника в гостях 2:0, луцькі вболівальники примудрилися видряпити на службовій машині першого секретаря тамтешнього обкому партії напис «Яке пиво – така й команда». Це був натяк на кепську якість пива, яке варили у Рівному. Партійний начальник помстився оригінально – він за квартиру переманив до себе в місто головного технолога Луцького пивзаводу…

Взагалі, із транспортними засобами, якими вболівальники добиралися на луцько-рівненські дербі, постійно траплялися всілякі оказії. То автобус рівнян від «Авангарда» без вітрового скла їхав, то легковики з «чужими» номерами на узбіччі валялися. Особливим шиком було непомітно привязати бляшанку чи дохлого кота до вихлопної труби автівки, аби рівнянин до Клевані чи Зорі не міг второпати, чому йому блимають фарами водії зустрічних авто.

Оригінальна історія трапилася восени 1993 року. «Верес» в тому сезоні був дуже сильним і лучани, граючи на виїзді прагнули нічиєї й у кінці матчу з усіх сил «тягнули час». Тому, коли Андрія Федецького збили і він травмувався, клубні лікарі попрямували до нього не через поле, а в обхід, по бічній ліній… Кіпер рівнян Сирота побіг до Андрія Стефановича і сам виніс його за межі поля, аби пришвидшити гру! Це господарям не допомогло, бо матч так закінчився 0:0.

Комічний випадок стався і під час дербі Луцька й рівного у 1988 році. Матч закінчився 3:2 на нашу користь й Володимир Дикий, який проводив перший сезон за «Волинь», забив тричі. У рівненського «Авангарду» дубль був на рахунку Ігоря Кабанця. Але оскільки забивали нападники один за одним, то на табло луцького стадіону в кінці матчу світилося: «Дикий Кабанець Дикий Кабанець Дикий»…

Момент істини

У 1988 році в Луцьку відбувався матч між «Волинню» та хмельницьким «Поділлям». Хмельницький тоді тренував Мирон Маркевич, а Луцьк – Віталій Кварцяний. Це тренери-друзі, які раніше разом працювали у Луцьку, але між собою, ставши головними тренерами команд, завжди грали принципово. В останню десятихвилинку матчу суддя поставив пенальті у ворота «Поділля». Їх захищав Сергій Чабан, який колись і згодом грав за «Волинь», а пробивав його Володимир Дикий. І ось на очах луцьких уболівальників Чабан відбиває пенальті від Дикого й матч закінчується у нічию 0:0…

До вірмен не літаємо

У 1990 році «Волинь» після виграшу української зони союзного чемпіонату у другій лізі грала у новоствореній буферній зоні. У ній грали команди зі всього СРСР. Матчі були настільки жорсткі та принципові, що траплялися вихлопи емоцій. У травні «Волинь» виграла два домашніх матчі проти вірменських команд - кіровоканського «Лорі» та ленінаканського «Шираку». Гостям не сподобався ані прийом, ані суддівство, ані наші вболівальники, тому прощаючись, вірменські футболісти погрожували «волинянам», щоб вони до них на ігри не летіли, бо можуть не всі повернутися... Знаючи, крутий норов «горян» керівництво «Волині» вирішило не ризикувати й справді матчі у Вірменії не відбулися.

Федецький і Дикий

Кращими бомбардирами «Волині» натепер є Андрій Федецький та Володимир Дикий. Обидва забили за «хрестоносців» по 91 голу, обидва почали і припинили виступи за «Волинь» приблизно в один і той самий час.

Визнані лідери «Волині» «Дікарь» (Дикий) і Марадона (Федецький) жили під час виїздів та зборів в одному номері. Заздрощів стосовно бомбардирських талантів один одного них не було. Обидва часто віддавали один одному гольові паси. Стався й екстравагантний випадок (вже в українському чемпіонаті), коли Дикий з Федецьким оригінально розіграли пенальті. Це було 5 серпня 1994 року. Матч «Волині» і «Зорі» (лучани виграли 3:1) відбувався у день народження Андрія Федецького та дружини Володимира Дикого. На 67-й хвилині арбітр призначив одинадцятиметровий у ворота гостей, а найкращі бомбардири «Волині» за всю історію клуба ще раніше домовилися, що якщо буде в матчі пенальті, то вони влаштують невеличкий «цирк». Дикий замість того, аби пробити по воротам, легенько віддав пас вперед (це ж не заборонено правилами!), й Федецький, який одночасно рвонув до м’яча, забив!..

Безрукий футболіст

Влітку 1944 року у Луцьку створили футбольну команду «Динамо». Майже усі гравці тогочасної головної луцької команди пройшли фронти Другої світової. А Костянтин Александров грав у «Динамо» …без руки. Це було результатом важкого поранення під час бойових дій. Грав і забивав голи!

З «хрестоносців» у священики

Один з ковалів перемоги у чемпіонаті України 1989 року був півзахисник Анатолій Раденко. Він прийшов до Луцька уже зрілим майстром, у 1983 році виграв із донецьким “Шахтарем” Кубок СРСР, грав за московське «Торпедо», у Луцьку. Згодом, у середині 1990-х два роки тренував “Волинь”, був тренером у дитячій школі «Шахтаря». А у середині 2000-х футбольний світ облетіла звістка: Раденко кинув футбол і став священиком. Цікаво, що охрестився отець Раденко саме у Луцьку в 1997 році.

Перший легіонер

За радянських часів у складі «Волині», звісно, грало чимало гравців, які народилися поза Україною, наприклад, легендарний форвард, а нині дитячий тренер Альберт Мікоян. Але усі такі «легіонери» все ж мали «серпасто-молоткастий» паспорт громадянина СРСР. Ним варто вважати Арманда Зейберліньша. У 1990 році Латвія вже оголосила про свою незалежність, Арманд ще грав у Луцьку, тому номінально він вважається першим іноземцем. А в чемпіонатах України за лучан грав латиш Сергій Говоруха. У сезоні 1992/93 рр. він зіграв за «Волинь» 6 матчів.

Воротарі-нападники

Голкіпера “Волині” Михайла Бурча на початку 1990-х найбільше боялися ...його колеги із команд-суперниць. А все через феноменальне вміння бити одинадцятиметрові. У вищій лізі Михайло забив п`ять пенальті, у першій — одного разу і ще сім разів відзначився з “точки” у другій лізі.

Вперше в елітному дивізіоні Бурч забив 18 березня 1992 року “Дніпру”. І пішло-поїхало... Цікаво, що і цей забитий гол, і більшість з решти реалізованих пенальті приносили лучанам перемоги. За результатами чемпіонату 1992 року воротар “Волині” розділив бомбардирську першість в команді із півзахисником Дмитром Топчієвим.

Інший воротар «Волині» Сергій Чабан забивав суперникам не так багато, але пам`ятно. Коли Сергій Федорович кілька років захищав ворота хмельницького «Поділля», йому вдався гол від воріт до воріт у матчі проти одеського СКА. Чабан дійшов до лінії штрафного й сильно вибив м'яч вперед, той опустився на півколо карного, відскочив від газону і летів прямо на захисника, але воротар крикнув що бере цей м'яч. Захисник голову прийняв, воротар шкіряного не піймав і стався гол.

Кутаков — персона нон-грата

Після того, що витворив арбітр Дмитро Кутаков у грудні 2014 року на матчі “Волині” та “Металіста”, йому ще надовго закрита дорога до Луцька. Але особисті рахунки із Дмитром Олександровичем має і  багаторічний нападник та капітан “хрестоносців” Олександр Пищур. 8 червня 2009 року лучани закінчували сезон у першій лізі домашнім матчем із Поліграфтехнікою, виграли його 2:0 за суддівства Кутакова. Один з голів забив тоді Пищур, але наприкінці матчу Кутаков не зарахував ще один, як кажуть, “чистий” гол у ворота олександрійців. Все б нічого, перемога у кишені лучан, а у вищу лігу вони повернуться тільки через рік. Але якби арбітр був би кваліфікованішим, то Пищур того вечора міг перевершити рекорд результативності “Волині” в одному сезоні. Сашко, як і Володимир Дикий, у 1989 році забив 22 голи.