«Волинь» під завісу трансферного «вікна», наприкінці серпня, підписала ще одного новачка цього сезону. Ним став 24-річний гравець збірної Ізраїлю Гал Шіш. Гал дуже швидко вписався в ігрові схеми Віталія Кварцяного й відіграв усі 360 хвилин у чотирьох матчах чемпіонату та 120 хвилин у кубковому двобої в Полтаві. Причому зіграв без попереджень.

Клубна прес-служба знайомить вболівальників із ізраїльським легіонером «Волині»…

- Гал, твоє рідне місто в Ізраїлі – Бат Ям. Це неподалік від Тель-Авіва. Розкажи про нього…

- Це сучасне, гарне місто на березі моря. Курорт, у якому триває дуже яскраве та динамічне життя. Я його не заміню на жодне інше в майбутньому. Думаю, що коли закінчу футбольну кар’єру, то залишуся в ньому. В Бат Ямі живуть і мої батьки нині.

- Як ти ставав футболістом?

- Я почав кар’єру із «Хапоеля», виступав за дитячі і юнацькі команди цього клубу. Взагалі ж, почав із десятирічного віку і досяг рівня першої команди.

- Футбол був твоєю ініціативою чи тата з мамою?

- О, батько взагалі не цікавився футболом та й нині не вельми в ньому розбирається.

- Це дивно чути…)

- Так, але моя ситуація специфічна. Саме мама допомагала ставати футболістом, возила на тренування, відвідувала турніри і т.д. Тато в дитинстві запитував чим я хочу займатися: «Може, Гал, будеш тим, може, ти…» Я ж нічого, окрім футболу вибирати не хотів. Він і нині особливо у футболі не розбирається, але стежить за мною по телебаченню, радіє успіхам.   

- У 2010-у ти став чемпіоном Ізраїлю, це був рік і твого успіху в «Хапоелі»?

- Мені тоді було 20 років, у нас була дуже й дуже сильна команда. Згодом вона, наприклад, виграла в «Гамбурга» 5:1. Я зіграв в сезоні 15 матчів. Після останньої гри, коли ми стали чемпіонами, пригадується грандіозне святкування з командою, вболівальниками…

- Яка найпопулярніша команда Тель-Авіва?

- Я б назвав чотири найпопулярніші команди Ізраїлю: «Маккабі» Тель-Авів, «Маккабі» Хайфа, «Хапоель» Тель-Авів, «Бейтар». Але в Європі краще грають «Маккабі» та «Хапоель». От днями «Маккабі» виграло у «Бордо» в Лізі Європи.

- Ти один з небагатьох гравців, які встигли зіграти у Лізі Європи та Лізі чемпіонів. Розкажи про цей досвід.

- Грав проти «Легії», «Рубіна», «Ліону» та «Шальке». Це яскраві спогади, прекрасний досвід. Дуже хочеться ще раз повернутися у ту атмосферу.

- Ти віддав п’ять років «Хапоелю», не шкодував, що торік поїхав у Бельгію?

- Я не хотів продовжувати контракт із своєю командою, адже із дитинства мав мрію заграти в Європі. Мав торік статус вільного агента і отримав запрошення від «Беверена».

- Чому там був тільки рік?

- Там були певні проблеми, але не стільки у команді чи із гравцями, скільки організаційного плану. Згадую рік у «Беверені», втім, тільки із приємністю. Хороша команда, вболівальники, стадіон і т.п…

- Який рівень бельгійського чемпіонату?

- Я порівнював його із ізраїльським. У мене на батьківщині є 3-4 команди сильні, а в Бельгії кількість і якість хороших команд більша. От і вся різниця. Є «Андерлехт», «Генк», «Стандарт»…

- Тобі подобалося в «Беверені»?

- Я б назвав його таким собі сімейним клубом. Дуже тепла атмосфера, добрі люди навколо. Приїздив навіть на тренування щасливим. Це хороший середняк бельгійського чемпіонату.

- Такий, як «Волинь»?

- Ну, я поки не хотів би порівнювати. Поживу-пограю, тоді порівнюватиму. Наразі не шкодую, що приїхав до «Волині».

- Ти зіграв вже чотири матчі в Україні. Наскільки ти зрозумів цей чемпіонат?

- Коли їхав до України, про луцьку команду нічого не знав. Відомі були тільки «Шахтар» і «Динамо», а ще те, що в Ізраїлі живе чимало вихідців з вашої країни. Нині потроху знайомлюся із футболом, і з країною. Чемпіонат надзвичайно сильний. Швидкі гравці, хороші стадіони, такі як в останньому матчі в Одесі, - це мої враження від українського чемпіонату.

- Те, що ти не розумієш української чи російської, не заважає?

- Так, це може бути проблема, але у нас є 8-9 гравців, які розмовляють англійською. Дехто знає й англійські, й українську, тому великих проблем у розумінні один одного чи тренерських настанов немає.

- Ти мав кілька викликів до збірних Ізраїлю, в тому числі до національної команди. Чому нині нечасто граєш за неї?

- Так, я починав із U17, U-19, потім грав за U-21 – молодіжну збірну. Коли виходиш у футболці із гербом твоєї держави, відчуваєш невимовну гордість. Такі враження не забуваються на все життя, хочу докладати зусиль, щоб повертатися в збірну щоразу. У головній команді був тільки три рази, але сподіваюся на нові виклики.

- З ким більше контактуєш у «Волині»?

- Не можу сказати, що маю якогось одного дуже близького друга, контактую з усіма, хоча більше із англомовними хлопцями.

- До побуту звикаєш потрохи?

- Мені сподобалися гарні ресторани у вас, зелені вулиці в центрі. Луцьк невеличкий і затишний. До мене у ці дні приїздить дружина із Ізраїлю. Єдине, що трохи напружувало останні часом - холодна погода. У вересні в мене вдома менше 20 градусів не буває, а тут таке... (сміємося)))

- Скільки років ви з дружиною разом?

- Вже сім, але побралися тільки цього літа. Вона в мене студентка 2 курсу, майбутній архітектор-будівельник. Її підтримка ще більше надихатиме мене на гарні матчі.