Де б не працював Віталій Кварцяний, він завжди повертався додому в Луцьк. Важко сказати, як складеться його подальша тренерська кар'єра, але поки він знову трудиться на благо волинського футболу .

Виходить це зараз у нього чи ні, газета «КОМАНДА» спробувала з'ясувати у наставника за допомогою ексклюзивного інтерв'ю.

- Віталій Володимирович, перед початком сезону в інтерв'ю «КОМАНДІ» на запитання, які завдання ставляться перед «Волинню», ви відповіли, що хочете насамперед виглядати гідно. Виходить ?

- Поки важко дати однозначну відповідь. Частково є позитив, але присутній і негатив. Негативним моментом є гра воротарів, від яких я не очікував такої розхлябаності. У деяких випадках нестабільно діяли захисники. А взагалі до цього часу ми планували бути у вісімці. У гіршому варіанті - знаходитися на дев'ятій позиції.

- Повернувшись минулого літа в «Волинь», якою ви її застали через півтора року?

- Анатолій Демяненко залишив хорошу команду. Можу з упевненістю сказати, що з колективом працював кваліфікований фахівець. Однак, коли я прийшов, було видно, що футболісти морально пригнічені, оскільки п'ять місяців не отримували зарплату. Природно, це позначалося на якості гри. Потрібно було трохи розворушити команду. Думаю, мені це вдалося, раз зберегли прописку в Прем'єр -лізі.

Однак у міжсезоння нас очікували великі зміни. Багато з пішли могли б залишитися в команді. Шкодую, що не вдалося домовитися з Максимом Старцевим. Це досвідчений воротар. Він, я б сказав, правильний гравець, який може організувати оборону, вчасно підказати захисникам. При мені в минулому чемпіонаті Старцев провів один матч в Ужгороді, і я відчув, що на останньому рубежі класний голкіпер, але ...

- Зараз у вас багато проблем?

- А як же без них. У команд, які не претендують на потрапляння в Лігу чемпіонів, відсутність якогось ключового виконавця практично завжди позначається на надійності, або ж впливають інші чинники. Ми непогано розпочали сезон у Києві поєдинком з «Динамо» (1:1), потім обіграли «Таврію» (1:0 ), але вже в 3-му турі в Запоріжжі (0:3) нас привів до тями пан Даньковський, видаливши Сімініна і призначивши пенальті у наші ворота. Тут нічого не заспіваєш і нікому нічого не скажеш, оскільки марно битися головою об стіну.

Після цього все було проти «Волині». У наступному турі вилучення заробив Кінаш. Перебуваючи в кадровому цейтноті , довелося латати діри не якістю, а кількістю.

У міжсезоння від нас пішло 14 футболістів, які претендували на місце в основному складі. А взагалі зі старої заявки команду покинуло 35 гравців. І зараз видно, що для « Волині» був ударом відхід з команди ключових виконавців.

- Ви брали в основному вільних агентів. На офіційному сайті клубу навіть було оголошення з пропозицією працевлаштування футболістів. Хто виступив з такою ініціативою?

- Я. Мені здавалося, що в Україні десь є самородки. Селекційна група і зараз дивиться аматорів . Іноді я сам вирушаю на матчі нижчих дивізіонів.

- І як успіхи?

- Дзвінків і пропозицій про перегляд того чи іншого гравця багато, але ми не можемо всіх розмістити. У нас працювала спеціальна команда, яка збирала інформацію про всі претендентах. Втім, коли ставиш перед ними найвищі вимоги, всі відпадають. Хлопці у віці 22 -24- х років мають велике бажання грати у футбол , але якщо немає майстерності, нічого не поробиш. Багато тренерів, ті ж Мірча Луческу, Мирон Маркевич , прекрасно знають, що годі з напилком і наждаковим папером відточувати майстерність футболіста. Коли немає таланту, дуже важко створити особистість гравця. Знайти класного виконавця серед аматорів практично неможливо.

- З поверненням до «Волині » вийшла ваша автобіографічна книга. Це підведення підсумків ?

- На початку видання написано, що я не готувався її писати, все вийшло спонтанно. Можливо , мене надихнуло те , що до 60-річчя Мирона Маркевича вийшла його книга, те ж робили Семен Альтман, Леонід Буряк...

Життя у футболі зіштовхнула мене з такими ситуаціями, що написання книги стало неминучістю. За свою кар'єру, може, я багато наговорив нехорошого, і в даній книзі одним з пріоритетів була можливість сказати, що всі ми нормальні люди, але наші дії в момент порушення є неадекватними. Головне, що я ніколи не брехав. Я просив вибачення у футболістів, про яких , може, забув, оскільки довелося дуже сильно напружуватися, адже я не вів ніяких записів, все було на спогадах. Я згадав своє життя у футболі, починаючи з виступу за колективи фізкультури і закінчуючи сьогоднішнім днем.

- Багато друзів і колег прочитали ваш твір?

- Я не цікавився. Але у нас в клубі працюють менеджери, які відправляли книги до Сербії, Польщу, Росію, Молдавію, країни Прибалтики. Мені дуже приємно, що там будуть знати про «Волинь».

- У цій книзі ви чимало уваги приділили Василю Сачко, як серйозній і вимогливій людині. Як зараз оціните його роботу на посаді наставника?

- Мені невідомо, які методи роботи він застосовує у своїй діяльності, але поки у нього добре виходить.

- Він, до речі, на перших порах з вами консультувався?

- Ні. А навіщо? Під моїм керівництвом Сачко відіграв п'ять з половиною років, тому знає все хороше і погане. Багато чому він навчився і в Полтаві.

- Раз ми торкнулися теми чемпіонату, то хотілося б запитати, хто вас на старті сезону здивував?

- З позитивного боку, звичайно, «Чорноморець». Не будемо говорити, що одесити показують видовищний футбол, але в більшості випадків якість їхніх дій приносить закономірний результат. У них проглядається серйозна тактична зіграність, вміння з мінімуму вичавити максимум, зберегти переможний рахунок і так далі.

- «Металіст» може стати чемпіоном?

- При серйозному підході до організації футбольного господарства це цілком реально. У команди поставлена ​​гра, що вже дуже багато значить.

- А у «Динамо» є шанси поборотися за перше місце?

- Кияни показують непоганий футбол, але поки немає результату. У команди присутня якась невпевненість, особливо в плані реалізації. Всі пишуть, що «Динамо» зараз не те, але я не згоден з такою думкою. Незабаром перемоги прийдуть, я в цьому не сумніваюся.

- У нинішньому чемпіонаті у тренерів і раніше багато нарікань на суддівство, і ви не виняток...

- Я на цю тему взагалі не хочу говорити, особливо після того, що Даньковський зробив з «Волинню » у Запоріжжі, а йому ж і далі дозволяють судити. Розумію, що до господарів повинна бути симпатія, але ламати гру і роботу тренера... Тому тема суддівства для мене померла.

Напевно, потрібно працювати так, як це роблять деякі наші провідні клуби, крім «Дніпра», який вже давно міг бути чемпіоном, але йому цього не дозволяють зробити. У Хуанде Рамоса хороша команда, яка показує класний футбол, але вона не подобається суддям.

В один час хтось був монополістом. Інші клуби дуже щедрі, тому у середняків немає проти них контраргументів. Ми весь час будемо просто учасниками чемпіонату, поки не поставимося до суддів так, як вони хочуть. Я багато чого не хочу говорити, адже все в цих питаннях зводиться до поняття дебет - кредит.

- Ви поїдете на зустріч з Колліною?

- А навіщо? Я вже двічі був на такому заході, і ви думаєте щось змінилося? Якщо дану зустріч приурочать до якогось матчу або до якогось свята, то,можливо, і поїду в іншому випадку навряд чи.

- А ви задавали куратору суддівського корпусу наболілі питання?

- Задавав, але там так довго перекладають, що якщо зададуть питання всі тренери, то ця конференція буде тривати не менше доби.

- Європейські арбітри теж частенько помиляються…

- Давайте вже закриємо тему суддівства. Це все одно, що в Міністерстві освіти. Чому батьки дають гроші в школу, де навчаються їхні діти? Виявляється, вони займаються благодійністю. Купуються цеглу, вікна, шпалери, але навчання у нас безкоштовне. У такому руслі рухається і наше суддівство...

- Добре. Які, на ваш погляд, шанси збірної України потрапити на чемпіонат світу до Бразилії з першого місця?

- Досить непогані. Потрібно всього лише обіграти вдома Польщу і в гостях Сан-Марино, а англійцям оступитися в поєдинку з тими ж поляками чи Чорногорією.

- Ви в це вірите?

- Чому ні? Хоча якщо англійці будуть надто гостинними (посміхається), то можуть оступитися...

- На старті турніру ви теж були таким оптимістом щодо виступу нашої збірної?

- Я завжди переживав, переживаю і буду переживати за збірну України, тому вперед дивлюся тільки з оптимізмом. Якщо наша команда проб'ється на мундіаль, то, природно, вітчизняний футбол отримає високу оцінку у світовому масштабі.

- Ви як людина, що знає Михайла Фоменка, скажіть: за рахунок чого йому вдалося - не знаю - так згуртувати, організувати, налаштувати команду, що вона піднялася по турнірних сходах в цьому відборі?

- У Михайла Івановича є характер. Він володів їм і під час перебування футболістом, і на тренерському терені. Він знає, як достукатися до гравців. Кого ставити на поєдинок, Фоменко визначає не тільки по тестах, але і по очах, по настрою виконавця, у цього фахівця хороша інтуїція і колосальний досвід.

- Кого з тренерів ви вважаєте еталоном?

- Алекса Фергюсона. Його роботою я захоплювався ще 20 років тому. Само собою, на провідних ролях Валерій Лобановський, який на пострадянському просторі був одним з кращих фахівців. Не можу не відзначити і Костянтина Бескова, зі своїм « Спартаком » він завжди показував логічний футбол.

- У кожного наставника своя манера поведінки під час матчу. Ви практично завжди на ногах. Що потрібно зробити, щоб Кварцяний 90 хвилин просидів на лавці?

- Навіть не знаю. Поки, напевно, не прийшов такий час. Напевно, у мене внутрішня неврівноваженість. Буває, коли сідаю, кажу сам собі, що вставати не буду, однак проходить хвилина, і я вже біля бровки. Хочеться підказати, хоча розумію, що не всім футболістам це подобається.

- Від дружини на горіхи дістається, що тим самим ви гробите своє здоров'я?

- Іноді, хоча вона розуміє, що мене вже навряд чи можна виправити.

- До речі, вас дуже рідко можна побачити усміхненим. Чому?

- Коли «Волинь» виграє і мені після матчу задають нормальні питання, я відповідаю з посмішкою. Інша справа, що команда не так часто , як того хотілося б, перемагає (посміхається)...

- А хто вас може розвеселити в житті?

- У мене син може пройтися по жартам. З дружиною говоримо на різні теми. А взагалі я люблю дивитися радянські комедії за участю популярних акторів Юрія Нікуліна, Євгена Моргунова і Георгія Віцина.

- Робота тренера забирає чимало здоров'я. Як швидко після матчу вам вдається переключитися на життєві проблеми?

- Може підтримати дружина або зателефонувати син, а ще мене заспокоюють детективні фільми.

Сергій ДЕМ'ЯНЧУК , «КОМАНДА»