Нігерійсього новачка Міхаеля Бабатунде вже встигла полюбити луцька публіка. «Баба» (так назвали його в команді та глядачі на «Авангарді») віддається грі і часто «вибухає» на своєму фланзі на радість вболівальникам та на горе супернику.

«Волинь» для Міхаеля вже другий клуб в українській кар’єрі, тому йому не довелося акліматизовуватися в Україні. Ще зовсім юний, 20-річний, гравець вже встиг дебютувати у національній збірній Нігерії. 31 травня цього року він вийшов на заміну замість свого приятеля Брауна Ідейе у спарингу Нігерії проти Мексики. А вже влітку, після розвалу криворізького «Кривбасу», Міхаеля викликали до лав збірної на офіційний турнір – Кубок Конфедерацій у Бразилії. Там півзахисник «Волині» зіграв у матчі проти Уругваю.

Про шлях у футбол, дорогу до «Волині» та про особисте життя Міхаель Бабатунде розповів клубній прес-службі.

- Міхаелю, насамперед вітаю тебе із вже двома голами в чемпіонаті за «Волинь». Ти гарно дебютував і хотілося б у зв’язку з цим пригадати попередній матч у Києві. Коли ти забив «Арсеналу», то показав на майці під футболкою напис: «Baba Baby Boy». Що це означало?

- За кілька днів до матчу у мене в Нігерії народився братик. Я присвятив цей гол йому)

- У тебе ще є вдома брати і сестри?

- Так, маю двох сестер і тепер вже трьох братів. Найменшого, до речі, назвали Прейс. Прейс Бабатунде. Моя родина живе у Лагосі. Тато – працює, мама – виховує дітей. У нас тільки я один займаюся футболом, решта братів його просто любить.

- Власне про перші кроки у футболі, які ти робив на батьківщині, хотілося б передусім запитати.

- Вони не були легкими, бо Нігерії – не багата країна. Я почав грати з вулиці, зі своїми друзями. Грав дуже багато і в багатьох змаганнях, бо вважав, що в такий спосіб можу сподобатися тренерам із професійних команд і втілити мрію – заграти у великий футбол. Коли вчився у коледжі виступав за любительську команду, яка мала назву «Ота футбол».

- Там тебе помітили тренери юнацької збірної Нігерії?

- Так, я мав добру швидкість і вони запросили в команду. Тільки після цього я почав грати за професійні нігерійські клуби. За «Хартленд» виступав півроку.  

- Але грав недовго, бо поїхав на оглядини з агентом до Туреччини…

- Зимою 2011 року мною зацікавилися тамтешні «Бурсаспор» і « Самсунспор». Але я більше сподобався вашому «Кривбасу». Команда Юрія Максимова тоді була на зборах в Туреччині і я повернувся не додому, а в Україну. Ось вже третій рік скоро, як живу і граю у вас.

- Ти змалку готував себе до виїзду з країни?

- У нас багато гравців про це мріють, ви ж знаєте… Я також хотів поїхати до Європи і готувався до цього.

- Як ти звикав до України, до нашої погоди?

- Не буду обманювати – спочатку було дуже важко. Особливо у мовному питанні та із кліматом. Я ж приїхав майже взимку в Україну. Це вже зараз багато розумію російських слів, знаю, що таке сніг і дощі – такі як в ці дні в Луцьку йдуть. А у перші місяці було непереливки. Може через це забив за два роки в «Кривбасі» небагато – два голи.

- Твої перші тренери в Україні – Максимов і Кварцяний. Якось можеш порівняти їхній стиль?

- Вони мене поступово привчали до українського футболу, взагалі, можу сказати, що в деяких моментах відчував ніби їхнім сином… Вдячний їм, що вони дали шанс такому молодому гравцю як я.

- Але Кварцяний часто критикує тебе…

- В футболі це нормально. Я ж не Мессі. Після матчу слід вказати на мої помилки.

- Ти грав у «Хартленді» із Лагоса. Який він – нігерійський чемпіонат?

- Він, звісно, слабший від українського. Особливо атлетизмом і навіть індивідуальними якостями гравців. Крім того, не можна порівнювати інфраструктуру наших країн. В Україні кращі і стадіони, і все, що зв’язано із футболом.

- Розкажи про перший досвід гри за національну збірну.

- Коли грав за «Кривбас», мене викликали на товариський матч проти Мексики. Потім грав проти Кенії, Намібії і поїхав на Кубок Конфедерацій. Останній турнір особливо виділю. Це – неповторні емоції, сповнення дитячої мрії.

- Розкажи більше про Кубок Конфедерації.

- Це великий турнір, наскільки нам розповіли тренери, за організацією, пристрастями та рівнем гри він схожий на чемпіонат світу. Я уявити не міг собі, що зіграю проти уругвайців Форлана, Кавані, Касереса чи Суареса… Був дуже щасливий. Тим більше, що навіть тричі вдарив по воротам у матчі, який ми програли Уругваю 1:2.

- Влітку тобою цікавилися кілька команд з України. Чому вибрав «Волинь»?

- Я ще дуже молодий гравець і мені життєво необхідна практика. Хочу грати. Мені здалося, що саме у «Волині» матиму нагоду нагоду.

- В Луцьку встиг обжитися?

- Трохи важко через мовне питання, але з часом все розумітиму. Тим більше, що місто невелике.

- До речі, про мову… Як називається твоя рідна мова?

- Йоруба. Це один з діалектів нігерійської мови. Але ви маєте знати, що нині національна мова в моїй країні - англійська.

- Як сказати на йорубі – я люблю футбол?

- Мулов футбол! (сміється)

- Тебе часто можна побачити у бейсболці, так ніби ти не розлучаєшся з нею. Скільки їх у твоєму гардеробі?

- Бейсболки люблю носити. Здається, що це частинка модного одягу саме футболіста. А всього їх у мене приблизно п'ятнадцять.

- Що покажеш у телекамеру наступного разу, коли заб’єш гол?

- Я закричу: «Люблю тебе, «Волинь!» Але сильно святкувати не варто, що не отримати жовту картку. Мене ще, до речі,  не вилучали жодного разу з поля, а в Україні я отримав тільки кілька попереджень. Не хочу йти на невиправданий фол, адже так можна пропустити наступний матч. А я хочу грати, без футболу себе не уявляю.

Бліц для Бабатунде

Мессі чи Роналдо?... Ліонель! Мене інколи навіть в Нігерії так називали. Ну, й, звісно, «Барселона», а не «Реал».

Релігія… Християнин

Хобі… Музика - стиль R-n-B, хіти 1980-х.

Кіно… Трилери, екшн, романтичні стрічки, інколи – фільми жахів.

Інший спорт, крім футболу… Настільний теніс.

Якби не українська УПЛ… Іспанська Примера.

Дівчина чи подружка… Зараз самотній (Дослівно Міхаель відповів так: «Напиши, що одружений на футболі».