До кінця 2013 року луцька «Волинь» орендувала в «Дніпра» захисника збірної Камеруну Еріка Матуку. У футбольних колах камерунець насамперед відомий виступами за «Генк», з яким здобув чемпіонство Бельгії, виграв Кубок та Суперкубок країни, а також грою за свою національну збірну. Газета «Слово Волині» взяло екслюзивне інтерв’ю у футболіста.

 – Ерік, коли ти вирішив стати футболістом?

– Я точно не можу сказати, коли вирішив піти у футбол. Ти народжений для футболу. Ти знаєш, ти граєш весь час на вулиці зі своїми друзями і ти виростаєш у цьому. У Бельгію приїхав у 18, з того часу я зрозумів, що футбол – це серйозно.

 – А твої друзі чи рідні впливали на твоє рішення?

– Є такі речі, які ти відчуваєш сам. І ніхто тобі тут не може допомогти. Я сам прийшов у футбол, думаю, що з 12 років можу себе вважати футболістом.

 – Які найбільш пам’ятні емоції були за твою футбольну кар’єру?

– Мої перші «футбольні» емоції пов’язані з Камеруном. Приємно було, коли перейшов до «Моленбека». А найщасливіший момент – коли підписав свій професійний контракт із бельгійським «Генком», коли виграв чемпіонат Бельгії. Це поки моє найбільше досягнення за всю кар’єру. Це настільки неймовірно!

 – Ти в Луцьку живеш вже більше ніж місяць, які твої враження від нашого міста?

– Мало що знаю про Луцьк. Я жив у таких великих містах, як Київ, Дніпропетровськ. А це маленьке місто, люди тут привітні. Вони мають більше часу, щоб відпочити. За цей час, що я тут, в мене не було проблем, зараз вже маю друзів, зокрема і в команді. І в адміністрації «Волині» теж всі дуже привітні.

 – Як наші гравці, тренери прийняли в сім’ю ФК «Волинь»? Як ставляться до тебе в колективі?

– Віталій Кварцяний – особлива людина. Я люблю його. Віталій Кварцяний сказав мені «wellcome to Volyn Lutsk». А гравці й справді – сім’я, бо вони мене знали ще по грі в київському «Арсеналі». Я думаю, що моя адаптація не буде важкою.

 – Чому ти вибрав саме «Волинь»?

– Я вирішив грати за «Волинь» через тренера. Мені подобається його запальний характер. Коли я прийшов у команду, всі казали, що тренер із сильним характером. Це примушує мене краще грати, хочу довести, що я хороший гравець.

 – У «Волині» багато захисників, як ти будеш боротися за місце в основному складі?

– Футбол – це конкуренція. І я буду старатися показати себе якнайкраще. Тренер знає всі мої якості. Я зараз важко працюю і чекаю свого шансу показати себе у грі за «Волинь». Вболівальники запитують: «Матуку, чому ти не граєш?» Така ситуація, і кажу своїм фанатам, що працюватиму тяжко, коли буде мій шанс, то доведу, що я хороший захисник. Понад усе хочу насолоджуватись футболом.

 – Хочеш виграти чемпіонат України у складі луцької «Волині»? Ти вважаєш це можливим?

– Не можна казати, що це неможливо, але варто враховувати реалії футболу. У мене нова команда, є багато ігор і тренувань кожен день, і це дає надію. Але реалізація може зайняти багато часу. Я прийшов у «Волинь», щоб бути тут корисним своїм футбольним досвідом, бо вже дуже багато років граю професійно. А взагалі футбол неможливо передбачувати, бо це – момент. І так – кожної гри. І команда має йти вгору за своїми амбіціями. Кожна команда має свій дух, кожна гра різна. І в кожної команди є своя мотивація, щоб виграти гру. І це дуже важливо.

 – Ти грав у Камеруні, Бельгії, а як ти оцінюєш рівень українського чемпіонату?

– Український футбол має добрий рівень. Тут команди сильні фізично. Я знав, що буде важко грати в Україні, бо менталітет тут запальний, тому й футбол контактний.

 – Ти одружений і маєш дітей, привіз їх із собою в Луцьк?

– Моя сім’я живе в Луцьку зі мною – жінка і мої двоє дітей. Їм не так легко адаптуватися. А зараз вони повернулися в Бельгію, бо моя дитина має йти до школи там.

 – Чи виникають мовні проблеми на полі?

– Не можу так сказати, бо футбол не настільки комунікативний. Можеш назвати гравця по імені, казати «права», «лєва» – і щось виходить.

 – Як проводиш вільний від футболу час?

– Люблю дивитися фільми, але важко з мовою. Люблю грати баскетбол, трошки гуляти.

Спілкувався Максим ЯБЛОНСЬКИЙ