- Віталію, влітку ти повернувся в команду, із якою став срібним призером першої ліги та дебютував в українській Прем`єр-лізі. Яким був твій шлях назад у «Волинь»?

- Не можу сказати, що мені тут щось не подобалося, але тоді отримав пропозицію… Я ішов із команди через те, що хотілося спробувати знайти щось нове поближче до Донецька, в якому я виріс і живу. Після Луцька я зіграв у «Кривбасі» та «Нафтовику». Але я практично не виступав там на повну потужність через різні причини. Головна з них – травма. Мене навіть мусили оперувати в Німеччині, тому довго відновлювався і зіграв за криворіжців тільки чотири матчі.

І ось цього літа Віталій Володимирович знову покликав до «Волині». Я довго не вагався, отримавши запрошення.

 - Ти довгий час не грав в Прем`єр-лізі. Як змінився елітний дивізіон за цей час?

- Все залишилося на тому ж рівні – всі хочуть вигравати і битися за очки. Хіба, можливо, різниця між топ-командами і рештою трохи знівелювалася. А ще дуже приємно знову грати на повних стадіонах, відчувати підтримку власних вболівальників. Це – чудові емоції.

 - Невже не хвилювався перед матчем із «Динамо»?

- Вірите – ні! Був абсолютно впевнений у власних силах та в команді, тому знав, що не осоромимося на «Олімпійському».

- Ти вже встиг набрати форму чи будеш потрохи входити в кращі кондиції впродовж сезону?

- Думаю, що все попереду, адже я не грав на найвищому рівні рік часу, лікував травму, як я вже казав. Вірю, що потрохи розіграюся, багато часу мені не знадобиться, щоб увійти в найкращі кондиції.

- Як акліматизувався у новій команді? Чи вона для тебе не така вже й нова?

- Часу на знайомства не потребував, бо кістяк команди залишився. Я грав із Недільком, Сімінінім, Скобою… Інших хлопців знав за матчами інших команд.

 - Легше грати у центрі півзахисту чи на фланзі?

- Чесно? Будь-де, аби в основному складі.