Невдачі «Волині» навесні цього року часто пояснюють відсутністю в її складі креативного румунського півзахисника Еріка Бікфалві. Справді, уся гра команди часто заточена на його вдалі дії у центрі поля, виконання стандартів та вивірені паси партнерам. У другій половині домашнього матчу проти «Дніпра» в чемпіонаті Ерік травмувався і по тому пропустив вже чотири матчі своєї команди. Його втрата справді критично важлива для «Волині» - румун «в’яже» усі ланки команди між собою.

Клубна прес-служба зустрілася із Еріком, коли стало зрозуміло, що він не зможе допомогти команді в Сімферополі. Ми запитали в Бікфалві про темпи його одужання, оцінку українського чемпіонату та цікавинки з особистого життя.

- Ерік, питання, яке хвилює вболівальників чи не найбільше: як довго чекати твого повернення на поле?

-Я, звісно, повернуся, дуже хотів це зробити вже перед матчем в Сімферополі, але на тренуванні відчув біль. Я сподівався, що виграємо цю гру, але це важко було зробити моїм партнерам після доби в потязі. Кондиції після такої мандрівки все ж погані…

- Знаю, що ти лікувався в угорському Дебрецені. Чому саме там?

- Це неподалік мого рідного міста Карей в Румунії, якихось 80 кілометрів. Разом із клубним лікарем ухвалили рішення пройти відновлення саме там. Так хороший реабілітаційний центр.

- Чи мав ти раніше такі болючі травми, після яких доводилося довго відновлюватися?

- Ні, дякувати Богу, значних ушкоджень ще не було. І навіть ця травма, яку отримав в грі з «Дніпром», могла б не бути такою серйозною. Але додався ще стан поля – воно було в’язким від вологи, й це поглибило проблему. Зараз уже рвуся в бій, хочу грати, але ж не все від мене залежить.

- Чи хотілося вискочити на поле під час тих матчів, які дивився з трибуни чи по телевізору?

- Ззовні набагато важче спостерігати, адже коли ти в грі, то маєш нагоду творити, можна навіть сказати релаксувати, насолоджуватися грою, особливо, якщо матч переможний. А якщо дивишся по телевізору чи з трибуни – це катування. Я насправді дуже нервуюся, коли не можу грати і перебуваю поза клубом.

- Згадай постріл в Донецьку. Відразу вирішив, що битимеш Пятову здалеку?

- Так, там було кілька секунд, щоб приготуватися до сильного удару, тим більше, що кращих  інших варіантів продовжити атаку не було. Для мене це чудові емоції, прекрасні враження… Забити «Шахтарю» на виїзді на такому стадіоні… Взагалі, цей матч важливий був для нас, хоч ми й програли. Грали проти дуже якісних виконавців на чолі з відомим тренером. У таких поєдинках і здобувається необхідний досвід.

- Ти народився в один день із Георгом Хаджі – 5 лютого. Він був твоїм тренером у «Стяуа». Коли востаннє ви розмовляли?

- Це великий гравець, я щасливий, що він мене тренував у «Стяуа». Він важливий для моєї особистої кар’єри. Нещодавно я говорив із ним, Хаджі розказав про свій новий великий проект у Румунії, заради якого він навіть відмовився повертатися у збірну. Він зараз шукає молоді таланти по всій крані і поступово виводить їх на рівень вищої ліги румунського чемпіонату, крок за кроком…

- Чи звернули на тебе увагу тренери твоєї національної збірної після вдалого дебюту в Україні?

- Ні, наразі не було таких пропозицій. Я ж реально оцінюю свій рівень і рівень конкурентів на позиції плеймейкера в збірній. Це право тренерів викликати тих, хто, на їхню думку, зараз кращий.

- Чи стежиш ти за румунським футболом? Як оціниш його рівень нині?

- Так, основні матчі та новини переглядаю. Техніка і тактика – ось його основні характеристики. Ці базові речі в нас давно не мінялися. В Україні ж більше агресії та швидкостей. Хоч той таки «Шахтар» інакше грає, відтак є вони і є решта команд. Але зазначу, що українські клуби у більшість кількості сильніші і вдаліше грають у Європі.

- Тепер кілька питань про «Волинь». Ти в нас майже рік. Які найкращі і найгірші спогади про Україну та її футбол?

- Найкраще – це перемоги в Одесі, в Луцьку проти «Металіста», коли ми всі зіграли добре як команда, а мені вдавалося забити. Також сподобалася моя гра в багатьох матчах і нині я готовий добре, от якби тільки не ця травма і якби не проблеми, про які ви знаєте… Тому скажу і про сумне за цей рік: на початку сезону ми говорили про зону єврокубків, першу половину сезону закінчили сьомими, а нині йдеться про 12-14 місця. Це головне розчарування цього сезону для мене. Дуже важко переживав й поразку в грудні від «Чорноморця» - вона особисто мене неприємно вразила, адже був переконаний, що на той момент ми могли виграти.

- У листопаді минулого року «Волинь» мала вдалий календар, але не змогла набрати максимум очок. Як думаєш, чорна смуга, у якій нині перебуває команда, почалася ще тоді, в листопаді 2012?..

- Ні, вона почалася у березні, після повернення зі зборів і ви знаєте, що вона почалася не тільки у зв’язку із важким календарем, але й ще у зв’язку із фінансовими проблемами. Тренер нас підбадьорює, закликає: «Хлопці, давайте, вперед… Маємо перемогти - за наш клуб, за наші кольори… ». Ми розуміємо усе це, адже багато хто з нас пройшли через подібні випробування в колишніх клубах, але прохаємо якоїсь чіткості – «ось ви граєте, а такого-то числа будуть гроші». А додайте, що в березні-квітні довелося тренуватися і грати у дуже важких умовах, ви ж також бачили усі сніги, дощі, бруд, калюжі… Все це і поєдналося разом…

- В румунському чемпіонаті тобі траплялися такі проблеми?

- Так, із бухарестським «Рапідом». Там також затримували гроші і команда відповідно грала. Розумієте, проблема не тільки в фінансах, від яких залежать і гравці, і їхні родини; вона й у ставленні футболістів до своєї роботи, а ще у багатьох організаційних моментах. Все ж у клубах, які динамічно розвиваються, мала б бути власна медична база чи принаймні медцентр, у якому можна було б оперативно обстежитися і не їхати за дрібницями в інші міста чи країни. От над цим слід працювати.

- Чи думаєте про можливу боротьбу за право залишитися у вищому дивізіоні українського чемпіонату?

- Не вважаю, що до такого дійде, не вірю у це. «Волинь» мусить лишитися, ми виграємо необхідні матчі і тут справа не в грошах… Просто далі вже не відступатимемо.

- А чим закінчиться боротьба за друге місце в українському чемпіонаті? «Металіст», «Дніпро» чи «Динамо» - якій команді більше симпатизуєш?

- Взагалі, найбільше в Україні подобається гра «Шахтаря», а у боротьбі за другу позицію віддаю перевагу «Динамо», можливо, через те, що більше їм симпатизую. Хоч і Харків, і «Дніпро» також класні колективи, мені гра Соси подобається, наприклад…

- Минулого року ти отримав диплом факультету туризму і комерції. Вже думав про те, чим займатимешся після футболу?

- Мені – 25 років і, чесно кажучи, ще не задумуюся про таке. От коли закінчу з футболом, тоді подумаю. Хоча навряд чи буду займатися бізнесом. Ймовірно у своєму рідному місті чи регіоні очолю якусь дитячу чи юнацьку команду. Я і зараз часто ганяю в м’яча у команді зі своїм молодшим братом Даніелем. Коли бігаю з їхньою командою, забуваю про всі свої проблеми, абстрагуюся, насолоджуюся справжнім футболом…

- Знаю про твоє захоплення малюванням. Який твій останній шедевр?

- Два портрети жіночі, там ще квіти (троянди) були в руках жінок. Малювання потребує часу, а його катастрофічно мало для професійного футболіста. Ну от хіба під час відпустки вдається помалювати чи під час таких от нещасливих моментів, як зараз, коли травмувався. Але краще грати, аніж малювати (сміється – fcvolyn.net)!

- Де зберігається колекція твоїх робіт?

- Вдома, у ній приблизно 50 полотен.

- Еріку, тепер декілька коротких питань:

- «Баварія» чи «Барселона»?

- Мадрид!

- «Реал» чи «Борусія»?

- Ну, ви розумієте...

- Собака чи кіт?

- Собака.

- Блондинки чи брюнетки?

- Без різниці. Але… Руденькі, так, у моєї дівчини такий колір волосся.

- Чай чи кава?

- Чай.

- Після виграного матчу: нічний клуб чи товариство дівчини?

- Швидше домашня обстановка.

- Якщо подорожувати: європейські містечка чи моря-океани?

- Гори. Ну і трішки моря, щоб також було.