Захисник «Волині» Олег Шандрук у цьому сезоні отримав нагоду закріпитися в основному складі команди і цього шансу не змарнував. Олег зіграв дуже просто, але водночас надійно, виручивши команду у моменти кадрового цейтноту, коли кожен не травмований футболіст був на вагу золота. Нині він, до слова, один із найдосвідченіших у команді. Клубна прес-служба з’ясувала, що це вже …четверта поява Шандрука у «Волині».

- Олег, ти народився у Дубенському районів, в Смизі, але азам футболу навчався у шепетівському спортінтернаті. Як так вийшло?

- Цілком випадково. У газеті надибали із батьками на оголошення про прийом учнів в спортінтернат, хоч ще розглядали й варіант поступати до Львова. У Шепетівці я сподобався і мені сподобалося, тому 10 та 11-ий класи вчився там, звісно, і в футбол вчився грати. Якось все ж на оглядини їздив до львівського спортінтернату, але там тягнули із моїм переглядом, вочевидь батьками натякали на… Ну, ви розумієте. Але я повернувся до Шепетівку, до першого тренера Євгена Рибака. Взагалі, на мій вибір стати футболістом дуже вплинув батько. Він свого часу на район та область любителем побігав. Навіть мене назвав на честь Олега Блохіна. Хто ж знав, що мені нетривалий час доведеться у «Чорноморці» працювати під його і Андрія Баля опікою!

- У Шепетівці ти кілька років грав за команду із дивною назвою «Пансіон»…

- Вона і зараз існує. Це така собі «молодіжка» тамтешнього «Темпу», який на початку 90-х ще застав часи вищої ліги і мусив мати відповідну команду. У ті роки «Пансіон» був командою спортивного класу, в якій сироти вчилися. Я два роки там відіграв і вперше з’явився у «Волині».

- За яких обставин?

- Взимку 2000-го у Дубно відбувався турнір і на ньому грала «Волинь» дублюючим складом. Єщенко випустив в одному з матчів мене на 20 хвилин. До речі, разом із Артемом Федецьким. Відіграли, сподобалися і мені сказали чекати влітку дзвіночка із «Волині». Влітку наступного року я закінчив школу у Шепетівці із срібною медаллю, вирішив поступати у Луцьку. Мама наполягала на фінансиста вчитися, а я чекав на виклик із «Волині». Все склалося в останній момент – і контракт підписав, і студентом став.

- Як витратив першу зарплату?

- Костюм та кросівки фірмові купив – якраз її й вистачило.

- То нині твоє третє перебування у «Волині»?

- Розкрию секрет: четверте! Крім 2000 року, невдалого 2010-го та нинішньої появи, я ще у 2003-у приїздив на збори до Луцька, але тоді не склалося. Попросив ніч на роздуми, хотів із батьками порадитися, все ж ще зовсім юним був, але вранці від моїх послуг вже відмовилися і я повернувся до Донецька.

- На початку 2000-х ти не затримався надовго у «Волині». Чому?

- Мене запросили на перегляд до «Шахтаря». На ті роки «гірники» вже потроху ставали суперкомандою. В Донецьку все вийшло, я дограв сезон у «Волині» у першій лізі і взимку 2001 року підписав п’ятирічний контракт із «Шахтарем».

- Ти завжди грав центрального оборонця?

- Ні, у футболі починав опорним півзахисником. Потім трохи перекваліфікували мене.

- Погоджуєшся, що «Шахтар» брав тебе «на виріст», подивитися чи зможеш досягнути більшого?

- Напевне, так. Я в Донецьку пробув п’ять років, можливо, мене й трохи «перетримали» там. А коли прийшов час визначатися, то попри пропозицію ще на рік залишитися в «Шахтарі», вирішив, що готовий не тільки до першої чи другої ліги, але й до вищої. Запросив в «Арсенал» Олександр Заваров і я поїхав.

- Там Олег Шандрук недовго затримався і помандрував до Одеси…

- У 2006-му до «Арсеналу» прийшли нові керівники, які робили кардинальні зміни у складі. Практично залишилося тільки 5-6 найавторитетніших виконавців. Мене запросили до «Чорноморця» і навіть без перегляду підписали трирічний контракт. Але вже через тиждень після цього Семена Альтмана, який власне і запрошував мене, звільнили…

- Мова українського футболу – російська. Але ти один із небагатьох у «Волині» і в тому ж «Чорноморці», який користувався українською…

- В Одесі із Балем українською спілкувався, коли сам на сам говорив, там ще кілька хлопців із Заходу України було, той таки волинянин Сергій Політило. Хоча на тренуваннях Андрій Михайлович російською керував – легіонерам зрозуміліше.

- «Чорноморець» у ті роки мав турнірні завдання?

- Коли я прийшов у команду, нам говорили про Кубок УЕФА і відповідно гроші виділялися. Згодом прийшов новий тренер, Віталій Шевченко. Він вирішив позбутися кістяка зрілих гравців – Зотова, Шищенка, Косиріна, Венглинського, Полтавця. Приїхали нові легіонери, от і втратила команда свій дух, традиції, щось надломилося у ній.

- Баль та Блохін приїхали рятувати «Чорноморець» від вильоту. Чому не вдалося цього досягти?

- Ще Гришко вісім-дев’ять місяців керував. Згадувати важко ті моменти, бо нам зовсім мало не вистачило. «Кривбас» за п’ять турів до кінця був майже в першій лізі, а ми примудрилися п’ять турів поспіль унічию зіграти. Не заслуговували вильоту, от і все. Після цього мені запропонували новий контракт, обіцяли, що завдання стоятиме – повернути «Чорноморець» у вищу лігу. Але я не повірив, що після того, як команду залишило стільки виконавців нам це буде до снаги. Відчував, що можу ще пограти в еліті. І тоді прийшла пропозиція із Луцька.

- Гм… Новий дебют, тобто повернення у липні 2010 року до Луцька, вийшло не надто вдалим…
- Так, дійшло до великого скандалу після стартового матчу із «Ворсклою» – 0:4. Перший тур, розгром, «всі винуваті»… Я збагнув, що сприймаю інші методи роботи, чесно про це сказав Кварцяному, ми потиснули руки і розсталися. Так я опинився у «Севастополі», із якого знову цього року повернувся до «Волині».

- Шепетівка, Донецьк, Луцьк, Одеса, Київ, Севастополь… У якому з цих міст ти почуваєшся так, що можеш сказати – це моє місто, я тут живу?

- Дуже люблю приїздити до батьків у Смигу. Спокійно там, зручно. А з містами, у яких грав, працював, вважаю, поталанило. Вони по-своєму всі запам’яталися. Зараз маю донецьку прописку, там подобається, Київ не можна не любити, в Одесі і Севастополі є море. У Луцьку – чудова команда, тут нині живуть мої дружина та донька.

- Вона у тебе типова «декабристка»? Усюди їздить з чоловіком?

- Так! Ми познайомилися в Донецьку тоді, коли залишалося кілька місяців до закінчення мого контракту із «Шахтарем». Нашій доньці Вероніці чотири з половиною рочки, зараз шукаємо садочок для неї. Дружина має фах економіста, наразі не працює але дуже хоче проявити себе.