Михайло Бурч: "Кварцяний змушував нас тренуватися по коліна у воді"
У 80-90-х роках не було в Україні більш багатогранного голкіпера, ніж Михайло Бурч. Невисокого на зріст стража воріт вирізняла з-поміж колег не лише хороша реакція, а ще й нездоланна жага до бомбардирських подвигів. Тож коли він забив свої перші м'ячі, радянська преса оголосила на нього справжнє "полювання", а вболівальники масово пішли "на Бурча".
Набравши номер знаменитого, але трішки призабутого героя волинського футболу, автор цих рядків почув замість гудків автоматичний спіч: "Вы что, всерьез надеетесь дозвониться к такому занятому человеку?!" Тамуючи сміх, вітаюся з Михайлом Васильовичем. З'ясовується, що Бурч справді заклопотаний - ловить рибу і смажить шашлики. Вся сім'я зібралася на святкування Покрови, а також 70-літнього ювілею УПА. Проте, відмежувавшись від приємного клопоту, голкіпер на півгодини занурюється у спогади.
- Михайле, зараз дуже насичений футбольний період. Осінь - це завжди і матчі збірної, і єврокубки. Як футбольному ветеранові втамувати ностальгію за прекрасними часами, коли він і сам виходив на поле?
- Лише грою. Ось за ветеранів зараз виступаю, в основному - "Волині". Щоправда, на те, щоб часто роз'їжджати по матчах, не маю часу. Але якщо підвертається якийсь турнірчик, то таки виходжу. На якій позиції? Ну, якщо в команді вже є воротар, то можу й у нападі побігати. Все-таки, це ветеранський рівень, тому можна собі дозволити експерименти (Сміється). Високою результативністю не можу похизуватися, але трапляється, що й забиваю.
- Ви народилися в Казахстані. Батько, напевно, був військовим...
- Ні, батько не був військовим. Він там лише служив в армії. Мій дід свого часу воював в УПА і отримав 25 років ув'язнення. Тож довелося моїм батькам переїхати туди. Я народився в Кокчетаві, але вже буквально через місяць сім'я повернулася в Луцьк - дід своє відсидів.
- Вас виховували в патріотичних традиціях?
- Ну звичайно! Дід до самісінької смерті не дивився москальських передач. Він був затятим українцем.
- Мали проблеми з КДБ?
- Мали, мали ми проблеми. Вже потім легше стало, коли я за збірну УРСР почав грати. Кадебісти заспокоїлися, та й дід наче реабілітованим був.
- То сьогодні у вашій родині свято?
- Так, безперечно! Сьогодні ми на шашликах і на риболовлі. Під домом є річка, то ми тут закинули вудочки, може вдасться щось спіймати.
- Коли зробили перші кроки у футболі?
- Розпочав я у 1977 році. Замість луцького СК утворилося "Торпедо", де я ще встиг трохи пограти пліч-о-пліч з Мироном Маркевичем. Це моя перша команда.
- Вас запрошували у збірну УРСР, де ви перетиналися з Ігорем Гамулою. Він вже тоді був настільки імпульсивним і балакучим?
- Яким він був, таким і залишився. Балакучий, як ви кажете. До речі, хороший гравець - на позиції правого півзахисника грав. На футбольному полі ми знаходили спільну мову, хоч він був зі Сходу, а я - із Заходу. Мені довелося ділити місце у воротах зі Сергієм Краковським, який захищав ворота "Дніпра".
- А як забили перший гол? За яких обставин це сталося?
- У той час "Волинь" тренував Мирон Маркевич. Ситуація була наступна: нашій команді в кількох іграх не вдалося забити з 11-метрової позначки. Після одного з тренувань підходжу до Маркевича і кажу: "Навіщо ви хлопців мучите? Давайте я буду бити пенальті". "Давай. Але якщо не заб'єш - більше підходити до "позначки" не будеш", - відповів Богданович. І от граємо з Вінницею - пенальті! Я підійшов і забив. З того часу так і повелося.
- Для СРСР це, напевно, було сенсацією, адже про Чілаверта і Сені ще ніхто не чув...
- Не те слово! До мене телефонували з усього Союзу: "Що таке? Як так сталося?" А на старті незалежного чемпіонату України я навіть деякий час був найкращим бомбардиром першості.
- Вболівальники охоче йшли "на Бурча"?
- У "Волині" не лише я був місцевим, але й ще пару гравців. Мешканці мого району, з якими ходив до школи, вболівали за мене, звісно. Кричали з трибун: "Міша, гол буде?!" Я їм махав рукою: "Так, буде, не хвилюйтеся". Новатором себе не відчував, адже в ті часи за Івано-Франківськ грав Тарас Белей. Цей голкіпер також забивав неодноразово.
- У який спосіб пробивали пенальті? Який у вас був стиль?
- Ну який стиль? Я намагався бити "по голкіперу", тобто, витримував мікропаузу, дивлячись, в який кут він збирається стрибнути. Пару разів виконував "панєнку". Якось мене за таке навіть оштрафували. Було це не в Луцьку, а в словацькому "Хемлоні" - при рахунку 0:0 я пішов бити пенальті і приніс своїй команді мінімальну перемогу. Однак нашого тренера ледь інфаркт не вхопив. На штраф я не образився - в Україні вже звикли до моїх витівок, а тут бідолаха ледь з глузду не з'їхав.
- Доводилося читати, що ваш син рахував батькові голи...
- Мій син не вів статистику. В мене був один знайомий (зараз ніяк не можу його відшукати), який тим ретельно займався. А син так - суто символічно щось занотовував. Тож я не знаю конкретного числа своїх голів, але думаю, що їх десь близько 50, якщо брати до уваги і вищу лігу, і першу-другу, і закордоння. Навіть зі штрафних пару красенів вдалося покласти. Пенальті не забив лише одного разу.
- Чи мали власний ритуал, яким залякували візаві у воротах?
- Ні, не було нічого такого. Я просто розбігався з-за меж штрафного майданчика. Свій перший гол забив у такий спосіб, тож його дотримувався аж до закінчення кар'єри.
- А як діяли, коли пенальті пробивали вже у ваші ворота?
- Ще до удару я обирав кут і стрибав туди. Тобто, я заздалегідь намагався відгадати, куди проб'є суперник. Мене не можна було назвати голкіпером, який спеціалізується на парируванні одинадцятиметрових. Таким, як Шовковський, я не був.
- У 80-х воротарську моду диктували Дасаєв, Чанов, німець Шумахер, француз Батс. Хто з них був вашим кумиром?
- Вважаю, що найкращим голкіпером, про якого доводилося чути і якого пощастило бачити - це Гордон Бенкс. Манера гри, блискуча реакція, неймовірна енергетика. До того ж, він, як і я, був невеликого зросту, тож намагався якомога менше грати на виходах. А який неймовірний м'яч він парирував від Пеле! Король його впритул розстрілював. Між іншим, Лев Яшин також імпонував.
- Ще за Союзу ви встигли пограти під керівництвом Маркевича і Кварцяного. Чи є сенс запитувати, хто з них кращий стратег, а хто - мотиватор?
- Тут навіть запитувати не треба. Мотиватор - Кварцяний, а тактик - Маркевич.
- Віталій Володимирович вже тоді розповідав підопічним про подвиг Матросова?
- Аякже! Він такий завжди був, я його знаю з дитинства. У Кварцяного мотивація - на першому місці. Для нього другого місця не існує, лише перше. Який би не був турнір - тільки перемога.
- Можливо, якесь із тренувань запам'яталося більше, ніж інші?
- У нього кожне заняття було своєрідним (Пауза). Пригадую, були ми якось на зборах - зима, Закарпаття. Провели контрольну гру, яка Кварцяному не сподобалася - хлопці недостатньо жорстко йшли в підкати. То наступне тренування він присвятив лише підкатам. Вода стояла по коліна, а ми відпрацьовували цей прийом. Весело було! Після такого уроку гравці йшли в підкати, як миленькі. Боялися, аби не повторилося таке тренування.
- Одна з "фішок" Кварцяного - підбір гравців гренадерського зросту. Так було завжди?
- Якщо чесно, то ні. В нас різні за зростом гравці виступали. Це вже потім Кварцяний дещо змінив тренерські принципи. Зараз "Волині" бракує Віталія Володимировича, як мотиватора. Дем'яненко - хороший тактик, в цьому він не поступається Кварцяному. Але трапляються ігри, після яких команді хочеться дати кілька "підсрачників".
- У першому незалежному чемпіонаті ви напару з Дмитром Топчієвим стали найкращим бомбардиром "Волині". Чи відчували себе своєрідною "візитівкою" команди?
- Ну бачиш, якщо йдеш десь зараз і відрекомендовуєшся, вболівальники зі стажем - не хлопчиська, а старші люди - пригадують мене: "О, це той воротар, який голи забивав!" Це про щось та й свідчить.
- Чому проміняли українську еліту на команду з нижчих дивізіонів Польщі? Невже їх рівень був однаковий?
- Там зовсім інші причини були, обійдемося без прізвищ... Вперше я подався у Польщу ще до перевороту в Москві. Справа ось в чому: в мене вже була квартира, а в іншого воротаря клубу (не хочу називати прізвища) не було. Підходить тренер і так ненав'язливо каже: "Поїдеш в Польщу, бо якщо залишишся в Луцьку, він грати не буде. А йому квартира потрібна". Я поїхав і, як виявилося, дуже багато здобув у фінансовому плані, адже в Україні тоді були мізерні купони.
- Роман Зуб, який також перебрався з "Волині" в Польщу, розповідав, що "аборигени" його недолюблювали. Мовляв, він забирав їх хліб...
- У мене було по-іншому. Я приїхав в команду, зіграв кілька контрольних ігор, парирував пенальті і виявилося, що в них, за великим рахунком, нема іншого воротаря. З поляками налагодилися нормальні стосунки. Тим паче, більшість гравців були вихідцями зі Східної Польщі - Любліна, інших міст, тож з ними можна було говорити. Як і з президентом клубу, який в недалекому минулому був комуністом.
- А Зуб своїм переходом також вирішив чиєсь "квартирне питання"?
- Ні-ні, така ситуація лише в мене трапилася. Знаєш, як було в ті часи... Дивляться партійні керівники і кажуть: "За що йому давати квартиру? Він же на лаві запасних сидить!" Тож я зробив добре діло - після мого відходу хлопець почав грати і отримав помешкання.
- У Словаччині ви пограли поруч з Русланом Любарським - українцем, якого шанують там, однак мало знають тут...
- Ми грали разом і мешкали разом - спершу в одній кімнаті, потім він оселився в моїй квартирі. Трохи пограв у Запоріжжі, згодом одружився і виїхав в Ізраїль. Що він зараз поробляє навіть не знаю - давно мені не дзвонив, щось із півроку.
- Що придбали на "легіонерські" гроші?
- Автомобіль купив, меблі до квартири... Думаєш, я багацько грошей заробив? Тоді ще такі суми не фігурували, як зараз. В 90-ті роки вважалося, що це багато, а на теперішній час - копійки.
- Повернувшись в Україну, ви застали агонію "Вереса". Що трапилося з фінансовими тилами команди?
- В принципі, нічого екстраординарного не сталося. Там просто президентові клубу не давали того, що він хотів. А хотів він стадіон взяти в оренду і базар, який поруч. Однак місцева влада не пішла назустріч, тож потрохи футбол у Рівному закінчився.
- Найрозгромнішої поразки "Верес" зазнав від "Динамо" з рахунком 0:7. У воротах стояли ви. Вважаєте цей матч найгіршим у своїй кар'єрі?
- Ні. Знаєш, що написали в пресі на наступний день після цього матчу? "Бурч проти "Динамо". Невдовзі приходимо по зарплату, а Коротков (президент "Вереса" - Авт.) каже, мовляв, я не дам тобі грошей - ви програли. Тоді я виймаю газету, а там заголовок "Бурч проти "Динамо". Лужний мені забив, Шевченко, інші динамівці, а я, виявляється, ще й найкращим гравцем став. Уяви собі, як нас рвали в Києві - на німецький хрест. Я тоді настрибався, що "мамо моя рідна".
- А який найгірший матч?
- Найгірший - проти сімферопольської "Таврії", ми тоді 0:6 програли. Прилетіли в Сімферополь у день гри, до того ж літак рухався на невеликій висоті, бо не вистачало гасу. Вийшли зі салону неначе зварені, не до футболу вже було. Та я після великої кількості пропущених голів не впадав у депресію, адже в молодості мене навчили, що гірше смерті нічого не буває. (Пауза) І ляпи траплялися... Був у мене один приятель в Чернівцях, зараз його син грає в "Дніпрі". То він забивав мені з будь-якої точки поля - я був для нього фартовим голкіпером.
- Ви Олійника маєте на увазі?
- Так, саме його. Навіть з 40 метрів мені забивав. Чернівці для мене стали найжахливішим містом з усіх.
- Момент, коли вирішили зав'язати з футболом, пам'ятаєте?
- Так, пригадую. В той день тренер наказав бігти два тести Купера поспіль. Один пробігти складно, а тут відразу два, ще й у 42-річному віці. Я відмовився і сказав, що закінчую з футболом.
- Деякий час ви тренували воротарів "Волині". Як вам Ісса Ндойє - "найкращий голкіпер світу"?
- Із Ндойє не довелося попрацювати. Найкращий воротар? Та він був найгіршим голкіпером світу! З нього такий воротар, як з мене балерина. А Кварцяний вбив собі в голову, що він найкращий голкіпер. Не знаю, чому він таке казав. На полі все було добре видно - що не гра, то помилка. Єдине, що Ндойє вмів робити - це вкидати м'яч далеко в поле. А яка з того користь? Я також не гірше вкидаю.
- Чим займаєтеся зараз?
- Дітей треную, онука виховую. Це мене син ощасливив, донька наразі незаміжня. Сергій, до речі, подавав хороші надії у футболі, грав у Польщі та нашій другій лізі, проте пошкодив зв'язки і на тому закінчив. Прикро, перспективним був захисником.
О.Бабій, Футболу 24
Чемпіонат України
13 тур
19:00, 26 жовтня 2012р.
Все про матч
Чемпіонат молодіжних команд
13 тур
14:00, 25 жовтня 2012р.
глядачів: 150 Все про матч
М | КОМАНДА | І | О |
1 | Шахтар | 12 | 36 |
2 | Дніпро | 12 | 24 |
3 | Динамо | 12 | 24 |
4 | Металіст | 12 | 21 |
5 | Арсенал | 13 | 20 |
6 | Металург Д | 12 | 18 |
7 | Зоря | 12 | 17 |
8 | Волинь | 13 | 17 |
9 | Чорноморець | 13 | 17 |
10 | Іллічівець | 12 | 16 |
11 | Ворскла | 12 | 15 |
12 | Таврія | 12 | 15 |
13 | Кривбас | 12 | 14 |
14 | Карпати | 12 | 10 |
15 | Говерла | 12 | 8 |
16 | Металург З | 13 | 2 |
М | КОМАНДА | І | О |
1 | Зоря-М | 12 | 28 |
2 | Шахтар-М | 12 | 26 |
3 | Металіст-М | 12 | 23 |
4 | Динамо-М | 12 | 19 |
5 | Дніпро-М | 12 | 18 |
6 | Таврія-М | 12 | 18 |
7 | Ворскла-М | 12 | 17 |
8 | Металург-М З | 13 | 17 |
9 | Іллічівець-М | 12 | 16 |
10 | Карпати-М | 12 | 16 |
11 | Чорноморець-М | 13 | 16 |
12 | Металург-М Д | 12 | 15 |
13 | Волинь-М | 13 | 15 |
14 | Кривбас-М | 12 | 14 |
15 | Арсенал-М | 13 | 7 |
16 | Говерла-М | 12 | 6 |
Легенди
"Волині"