НОВИНИ: Інтерв'ю

Віктор Мороз: «Не знаю, чим би займався окрім футболу. Але робив би це добре»

13 вересня 2012р., 18:33
Віктор Мороз: «Не знаю, чим би займався окрім футболу. Але робив би це добре»

- Вікторе Васильовичу, про вас небагато інформації можна відшукати в інтернеті. Чому?

- А у мене зараз робота така, таланти шукати (посміхається – fcvolyn.net), тому особливого резону ділитися секретами немає. Крім того, вважаю, що журналістам цікавіше про все з вуст головного тренера дізнатися, тому багато інтерв`ю не роздаю.

- Як Віктор Мороз прийшов у великий футбол?

- Я киянин, почав, як і багато футболістів, із дворового футболу. Там мене помітив тренер Анатолій Петрович Пилипчук, колишній гравець «Динамо», «Шахтаря», олімпійської збірної СРСР. У ті часи був дуже розвинений дитячий, юнацький футбол, у Києві було безліч команд, одну з яких, жеківську, і тренував Пилипчук. Там мене він і помітив, забрав у команду «Восход». А коли ми грали із однією з «динамівських» команд, то в же їхні тренери мене забрали до себе. Згодом пройшов усі щабелі «динамівської» школи. Особливо вдячний першому тренеру Шпакову Олександру Олександровичу.

- Відразу вас у півзахист відрядили?

- Я практично на всіх позиціях грав. Хіба правого захисника не пробував. Мене не дивували зміни позиції. А захисником був, коли в мене забирали у юнацькі та молодіжні збірні, вперше, до слова, Анатолій Бишовець викликав.

- Перший матч в «основі» за «Динамо» пам’ятаєте ?

- Я взагалі всі матчі пам’ятаю – і за «основу», і коли на заміни виходив. А дебют був у грі з «Шахтарем» вдома, в «суху» нічию тоді зіграли (15 березня 1991 року – fcvolyn.net).

- Ви трохи пограли разом із Демяненком у «Динамо»…

- Так, я ще був зовсім молодим і перспективним, а він - відомим і титулованим. Анатолій Васильович трохи раніше закінчив виступи, поїхав в Німеччину, Польщу, згодом повернувся. А я чекав свого шансу і дочекався.

- Чи відчули ви перехід від радянського до українського чемпіонату у 1992-у?

- Так, це був різкий перехід. Ми дуже це відчули, хоча вимог до себе не послаблювали. Шкода, але інтерес до чемпіонату тоді зникав, команди досить слабкі влилися в нього. Ще із п’ятьма-шістьма – тими, хто у вищій і першій лігах союзної першості був – цікаво було змагатися, а решта…

- На початку 1990-х в «Динамо» було кілька Морозів – Віктор, Юрій і Геннадій. Вас не плутали?

- З Юрієм ми разом грали, в один і той же час. Про нас писали, що Морози - брати. А ми ніколи не перечили, тільки жартували про це (сміється – fcvolyn.net). Згодом із Юрієм ми разом і в Ізраїль потрапили і там також казали, що ми брати.

- Як ви опинилися в ізраїльському чемпіонаті?

- Потрапив туди вже у зрілому футбольному віці, мав 25 років. 1992-й рік у мене нелегким видався. Травмувався, операцію зробили. Доки відновлювався, чемпіонат СРСР розвалився, перший український почався, зміни тренерів у «Динамо». Кожен по-своєму бачив гру… А мені надійшла пропозиція із Ізраїлю. Погодився ще й тому, що чимало гравців із колишнього Союзу грали там, та й сам чемпіонат цікавим був.

- Статистика ваших матчів в Ізраїлі мене здивувала. В Україні ви майже не забивали, а там у 109 матчах забили 26 голів…

- У першому своєму ізраїльському клубі ми двічі поспіль брали третє місце. Це для них було ніби подвигом. Ще «наші» грали там – нападники Саша Щербаков та Сергій Гусєв. Коли мене брали в Беер-Шеву, то запитували: «Скільки ти за рік забиваєш?». Відповідаю їм, що я ж не нападник, захисник, п’ять – шість заб`ю і добре. Але там вдавалося більше забивати. А коли я за сезон у «Хапоелі» Беер-Шева 12 голів забив, то мене «Маккабі» із Тель-Авіва забрав до себе.

- У Беер-Шеві вас ледь не на руках носили, не шкодували, що перейшли у «Маккабі»?

- Як можна шкодувати про це, якщо я виграв чемпіонат та Кубок Ізраїлю? А взагалі, що я роблю – ніколи не шкодую за цим.

- З ким із свого покоління «динамівців» товаришуєте?

- Ну, Демяненко поруч… Але практично з усіма тримаємося разом і щойно випадає нагода, граю за ветеранську команду. Востаннє в травні грав, коли у відпустку додому втрапив. В Києві взагалі дуже цікавий ветеранський чемпіонат проводиться. Вболівальників багато збирають такі матчі, адже грають люди, які ледве не вчора грали у Лізі чемпіонів.

- Ви поверталися догравати в Україну?

- Можливо й так. Також мав серйозну травму, але у той час контракт вже закінчився, тому довелося повернутися в Україну. Спочатку в кінці 1998-го року в київський ЦСКА, а потім, через півроку, у Китай поїхав у 1999-у, в «Ляонінг». Дуже, скажу вам, цікава у них там ліга. Іноземців вже тоді було багато, тренерів, нові стадіони будувалися, ажіотаж футбольний… В Китаї міг би ще грати, але сталося таке, про що я нікому ніколи не скажу. Людський фактор втрутився. Який? Нехай це буде таємницею…

- Ви закінчили кар’єру тільки в тридцять два роки. Не зарано?

- Повернувся із Китаю і, як кажуть, шукав себе. Добре, що є ветеранський рух, який дозволяв у формі себе тримати. Справді, мені ще потім довго хлопці казали: «Навіщо бутси на цвях почепив?». Але я знав, що й далі буду у футболі, тому самостійно пішов вчитися на тренерську ліцензію. А ще був час, коли очолював збірну із пляжного футболу – у 2004-2005 роках.

- Це була перша ваша тренерська робота?

- Більше того, я ще й граючим тренером був.

- Пляжний футбол – це спорт чи шоу?

- Це дуже видовищний спорт. Не тільки шоу, бо передбачає й суто футбольні навички.

- А що головне у ньому?

- Виділю три компоненти: підняти м’яч з піску, удар через себе і гра грудьми.

- У ті роки менше про «пляжників» писалося й показувалося. Чому?

- Так, погоджуюся, ажіотажу небагато було. Але погляньте, що ми з тією командою зробили за два роки: потрапили на чемпіонат Європи, причому з першого місця в групі. На ЧЄ в Монако перший же стиковий матч нам зробили із діючими чемпіонами Європи іспанцями, за яких Хуліо Салінас грав. Ми обіграли їх. Після цього принц Монако Альберт вирішив з нами познайомитися. В кафе з ним сиділи, спілкувалися, Альберт запитував, звідкіля ми такі взялися?

- І ви розповіли?

- Так, сказав, що в нас є моря, і Дніпро, і пісок для пляжного футболу. Вибороли ми тоді третє місце на чемпіонаті Європи. Це був перший серйозний трофей для «пляжників». А сьогодні було б ще цікаво розповісти як я готував команду на чемпіонат світу 2005 року в Ріо-де-Жанейро.

- Як?

- В шкільному залі у Києві двома старенькими м’ячами, без піску… Сьогодні умови кращі, чи не так?

- Де ви тоді шукали гравців-«пляжників» для збірної?

- З 2002 року у Києві чемпіонат міста почав проводитися, тому кадри у тих матчах шукав. Згодом в інших містах «пляжний» футбол почав зароджуватися.

- Після цього ви пішли «в нікуди»?

- Я зробив свою справу і пішов шукати інші шанси. Отримав тренерську ліцензію, влаштувався тренером-селекціонером в «Динамо», хоч запрошували і в дитячу школу тренером. В селекції працював до 2009 року. А далі вкотре зірки на футбольному небі по-іншому засвітили. У 2010 році з`явилося запрошення в Анатолія Васильовича їхати до Узбекистану. У той момент і я, і він були без роботи. Зателефонував Демяненко, каже: «Виїзд завтра, їдеш?» Відповів: «Їду».

- З чим «їдять» узбецький футбол?

- Футбол - скрізь футбол. Якщо ти його любиш, то й граєш і тренуєш добре. Якщо душу в справу вкладаєш, то різниці немає. Якоїсь адаптації в Узбекистані не було. У них почалося друге коло і ми закінчили чемпіонат третіми. А в 2011-у «Насаф» вже був другим, потрапив у фінал національного Кубку і виграв Кубок АФК.

- Що ви тоді змінювали в «Насафі»?

- Щоб розуміти, що слід було змінювати, треба було знати, що було до цього. Ми ж істотно нічого не ламали, просто впроваджували своє бачення футболу. А я у цьому повністю підтримував Демяненка. Взяли команду, познайомилися особисто з кожним футболістом, взнали хто чим дихає і вперед, працювати…

- Вікторе Васильовичу, через вас пройшло вже чимало гравців. Були такі, які неприємно здивували: мали чудові природні дані, але не розкрилися на 100%, бо не схотіли цього, недопрацювали?..

- Не час про це говорити, бо більшість ще грає і, сподіваюся, розкриється, у них все попереду. І в «Насафі», і в «Волині» я бачу, що хлопці хочуть чогось більшого досягнути. Власне, ми їм показуємо приклад Демяненка – людини, яка побувала на трьох чемпіонатах світу та чемпіонаті Європи. І сам Васильович каже їм: «Хлопці, мрійте і досягайте цих мрій, цінуйте час, який ви нині маєте».

- Як у «Волині» розподілено роботу тренерів?

- Кожен із помічників Демяненка має свій напрям. Всю роботу очолює Анатолій Васильович, а ми тільки допомагаємо і взаємно доповнюємо один одного. Дуже приємно, що в нас у «Волині» єдиний колектив, бо це дуже допомагає роботі.

- Якби не футбол, то де б Віктор Мороз міг ще себе проявити?

- Колись у «Динамо» у мене подібне запитали. Я відповім, як і тоді: не знаю, чим би я займався, але робив би це добре.

- Ви багато помандрували світом. Можете з Луцьком порівняти якесь місто, в якому довелося бути?

- Не можна так порівнювати. Скажу, що гарне місто, люди в ньому добрі та чуйні, мені сподобалося, хоч не зможу похвалитися, що за цей час зумів досконало вивчити Луцьк. На жаль. Бо чимало часу проводжу у роз’їздах.

Досьє:

Віктор Мороз

Український футбольний тренер та колишній футболіст (захисник, півзахисник).

Народився 18 січня 1968 року.

Кар`єра гравця:

1986-1992 – «Динамо» (Київ);
1993-1995 – «Хапоель» (Беер-Шева, Ізраїль);
1995-1996 – «Маккабі» (Тель-Авів, Ізраїль);
1996-1998 – «Хапоель Цафрірім» (Холон, Ізраїль);
1999 – ЦСКА (Київ);
2000 – «Ляонінг» (Китай).

Кар`єра тренера:

2004-2005 – головний тренер національної збірної України із пляжного футболу;
2007-2009 – селекційна служба ФК «Динамо» (Київ);
2010-2011 – «Насаф» (Узбекистан), старший тренер;
2012 – «Волинь», старший тренер.

Титули: чемпіон СРСР (1990), чемпіон Ізраїлю (1996), володар Кубка Ізраїлю (1996), Кубка Азійської футбольної конфедерації (2011, тренер).

Останній матч

Чемпіонат України
22 тур

Кремінь
1:1
Волинь
м.Кременчук, "Кремінь-Арена" ім. Олега Бабаєва
19:00, 4 липня 2020р.
глядачів: 0
Все про матч
Останній матч

Чемпіонат U-19
26 тур

Дніпро-1 U-19
:
Волинь U-19
м.Дніпро, "Кремінь-Арена" ім. Олега Бабаєва
22 травня 2020р.
Все про матч
Турнірна таблиця
М КОМАНДА І О
1 Агробізнес 22 46
2 Інгулець 22 44
3 Металіст 1925 22 44
4 Волинь 22 42
5 Минай 22 41
6 Рух 21 40
7 Оболонь Бровар 22 39
8 Авангард 22 37
9 Гірник-Спорт 22 30
10 Чорноморець 22 29
11 МФК Миколаїв 22 23
12 Прикарпаття 22 21
13 Кремінь 22 20
14 Балкани 22 17
15 Металург 21 11
16 Черкащина 22 6
Детальна таблиця
Турнірна таблиця
М КОМАНДА І О
1 Динамо U-19 16 43
2 Шахтар U-19 15 42
3 Ворскла U-19 16 36
4 Волинь U-19 16 34
5 ФК Олександрія U-19 16 29
6 Карпати U-19 15 28
7 Металург U-19 16 17
8 ФК Львів U-19 15 17
9 Зоря U-19 16 15
10 ФК Маріуполь U-19 16 11
11 Колос U-19 15 10
12 Дніпро-1 U-19 16 9
13 Десна U-19 16 1
Детальна таблиця
Які зміни необхідно провести у ФК Волинь?
Які зміни необхідно провести у ФК Волинь?
До кінця реконструювати стадіон (490) - 32.56%
Удосконалити роботу з вболівальниками та інформаційну діяльність (165) - 10.96%
Реформувати клубну ДЮФШ (293) - 19.47%
Виконати усі вищеперелічені варіанти (552) - 36.68%