Першим професійним клубом румунського півзахисника Еріка Косміна Бікфалві був третьоліговий «Фінк Фенштер» з Петрешті, але одного сезону проведеному в ньому вистачило, щоб на 18-річного  гравця звернули увагу більш імениті клуби. Так, в 2006 році Бікфалві дебютував у найсильнішому румунському дивізіоні в складі клубу «Жіул» (Петрошань), а ще через рік Ерік підписав контракт з одним із румунських грандів – бухарестським «Стяуа». Клубна прес-служба розмовляла із одним з кращих гравців «Волині» у перших матчах чемпіонату.

- Еріку, як ти потрапив у футбол?

- Навчатися йому професійно почав займатися у рідному місті Карей, що поблизу угорського та українського кордонів. Футбол у нашій родині – спадкова справа. І дідусь, і батько грали на професійному рівні, тому й мене змалку тренували. Вони й привели мене на стадіон. Шкодую, що батько рано пішов із життя…

- Довелося читати у румунській пресі про твої …скандинавські корені…

- То неправда. Просто, коли ще грав у Петрошані, то мав довге і світле волосся, можливо й трохи нетипове для румун. Багато про принаймні жартували і тоді хтось із румунських журналістів придумав про мої скандинавські корені. Коли я опинився в 2007-у в «Стяуа», то журналісти виправили цю помилку. Але все одно в свідомості багатьох людей я залишився «скандинавом» (сміється).

- Як ти вчився?

- Нормально, не був найкращим, але школу не запускав. Доводилося важко, бо ж бувало, що двічі на день тренування призначали, але мама підтримувала мої заняття футболом. Вона пам’ятає, як дивилася телетрансляції з батьком чи дідусем, тому не перечила. Після школи я вступив в університет Петрошаня. Цього року отримав диплом факультету туризму і комерції.

- Ти народився в один день із легендою румунського футболу Георгом Хаджі…

- Так, 5 лютого, але із різницею у 23 роки. Він був моїм тренером у «Стяуа», і збіг днів народження неабияк тішив моїх партнерів – вони в цей день жартували. Утім, якщо без веселощів, то для румунів Хаджі зробив стільки ж як ваші Шевченко та Блохін. Він мені також дуже допоміг, адже повірив мене. І зараз деколи передзвонюємося.

- Він залишається твоїм улюбленим гравцем?

- Так, а ще «класичні» Зідан, Дель Пьєро, Тотті. Найбільше останнім захоплююся. Ну, про Мессі чи Роналдо я також знаю (сміється), але все ж більше імпонує гра Франческо.

- Ще раз про румунських колег… Вони ще називали тебе Гуті…

- Так, ще зовсім молодим мене порівняли із аргентинцем. Можливо, через колір волосся і зачіску і через те, що цей журналіст був жінкою…

- Ти зіграв 23 матчі за молодіжну збірну, але не пробився у головну…

- Мені й в основу «Стяуа» відразу пробитися не вдалося і весь 2008 рік я провів в оренді у «Глорії» (Бузеу). Але таки повернувся у «Стяуа» і заграв краще. Стосовно національної збірної, то це вибір Віктора Піцурка, я не ображаюся. Нині на моїй позиції грає Флореску із київського «Арсеналу». Хто зна, може я ще відберу у нього це місце.

- Як ти опинився у «Волині»?

- Після зустрічі керівників обох клубів. У «Стяуа» пропонували мені ще один, аж п’ятирічний контракт. Але це дуже багато – п’ять років. «Волинь» запропонувала трохи менший, а крім того перспективу виходу до Ліги Європи. Я довго грав за «Стяуа», але виграв тільки один титул – Кубок Румунії у 2011, а хотілося б чогось ліпшого.

- Справді, чого ти хочеш досягнути у «Волині»?

- Передусім, вийти до Ліги Європи, у якій я добряче пограв (18 матчів у ЛЄ та 4 – у ЛЧ – fcvolyn.net). Я думаю, що ми можемо цього досягнути з огляду на зміни, які відбулися в команді. Усі ми разом тільки два місяці, але я відчуваю, що кожного разу зігруємося краще. Дуже шкодую за останніми п’ятнадцятьма хвилинами гри у Дніпропетровську, не дотисли… Так, останні матчі грали із дуже важкими суперниками, я відчув у них рівень чемпіонату.

- Він вищий від румунського?

- Так, тут не дають довго думати, у Румунії можна було за рахунок техніки чи тактики виграти матч, а в Україні стиль агресивніший. Що там казати про рівень, всі бачили як «Металіст» у Бухаресті розправився із «Динамо»…

- Твій кращий матч наразі матч в Україні…

- В Одесі, я забив і команда дуже гарно зіграла, головне, що тоді три очки взяли.

- Чому ти обрав у Луцьку футболку із номером 10?

- Я в юнацькі роки грав під цим номером. Вирішив повернутися до нього у «Волині». Крім того, я і «сімкою» був – кажуть, що щаслива цифра, і мав №26 – це день народження моєї дівчини (26 червня).

- Луцьк і Волинь схожий на твої краї?

- Також гарне місце. Луцьк такий же невеличкий як мій рідний Карей. Я забрав із собою і свою дівчину Аліну.

- Знаю, у тебе незвичне хобі – малювання…

- Так, це також улюблене заняття мого батька. Він дуже гарно малював і мене навчив. Але нині нагода помалювати є хіба тільки на канікулах або коли є довгі вихідні. Не віддаю перевагу якомусь одному стилю чи жанру – це і живопис може бути, і навіть ікони.

- У тебе на лівій руці дуже цікаве і велике тату. Розкажеш, що на ньому зображено? 

- Це модна річ нині. А із зображенням все просто. Намальовані моя мама Елізабета і три хлопчики – я і мої брати Маріуш і Даніель, кузина, яка нещодавно раптово померла, батько Маріуш Александер, дідусь. Над батьком – три ангелочки, це його сини.

- Улюблені страви у Луцьку є можливість готувати чи куштувати?

- Так, пасту тут також гарно готують, ще я суші люблю.