Напередодні Нового року вболівальники луцької «Волині» вдруге поспіль назвали Сергія Сімініна кращим гравцем команди в нинішньому чемпіонаті... Газета «Волинь-нова» розмовляла з Сергієм після поновлення тренувань командою у січні 2014-го…

«КВАРЦЯНИЙ ЗАСЛУЖИВ БУТИ У ТОП-П’ЯТІРЦІ УКРАЇНСЬКИХ ТРЕНЕРІВ»

— Сергію, як тобі така висока оцінка прихильників?

— Насамперед хотів би подякувати усім, хто проголосував за мене, адже за клуб успішно грають і ще чимало гравців. Це визнання зобов’язує мене грати ще більш надійно і самовіддано, щоб виправдовувати довір’я.

— А пригадуєш свій перший матч у формі «Волині»?

— Так, дебютував я за луцький клуб 19 липня 2007 року у першому турі проти ФК «Львів». До речі, у день народження Віталія Кварцяного, якому тоді виповнилося 54 роки. На жаль, ми поступились господарям — 0:1.

— А вже у другому турі, наскільки я пам’ятаю, ви реабілітувалися перед головним тренером і розгромили у гостях «Фенікс–Іллічівець» із кримського Калініне.

— І цю гру добре пам’ятаю. Вона закінчилася з рахунком 5:1. Чотири дебютні голи у складі волинян забив нігерійський форвард Майкл Алозі. Перший з них, здається, був 2000-м в історії «Волині».

— Сергію, позаду у тебе десять років футбольної кар’єри. Чи пам’ятаєш тренерів, які дали тобі путівку у професійний спорт?

— Звичайно. У різні періоди я тренувався під керівництвом Леоніда Савченка, Валерія Козаченка, Сергія Проценка, Юрія Малигіна, Олександра Костевича, Анатолія Волобуєва, Юрія Дудника. Ось зараз — у Віталія Кварцяного.

— Нещодавно портал UA-Football провів опитування серед 10 тисяч вболівальників, яких попросив назвати прізвища кращих на сьогодні тренерів 15 команд прем’єр-ліги. Віталію Кварцяному фанати відвели 6 місце. А на яку сходинку ти поставив би Віталія Володимировича?

— Я вважаю, що він своєю відданістю, фанатизмом заслуговує місце у першій п’ятірці.

— Думаю, що він тобі вдячний за таку високу оцінку його праці. Скажи, усі ці роки ти граєш у захисті?

— Так, тренери бачили мене тільки в лінії оборони команд, за які я виступав. Щоправда, часто міняли позиції. То на правому, то на лівому фланзі доводиться діяти, а якщо необхідно — то й у центральній лінії захисту. Ось такий я, як кажуть, блукаючий гравець.

«НІКОЛИ ЗУМИСНЕ НЕ ХОТІВ ТРАВМУВАТИ СУПЕРНИКА»

— Проти кого з найбільш відомих форвардів тобі доводилося грати у чемпіонаті України?

— А ви погляньте у склади донецького «Шахтаря», київського «Динамо», харківського «Металіста», дніпропетровського «Дніпра». Грав проти Тайсона, Алекса Тейшейри, Андрія Ярмоленка, Олега Гусєва, Євгена Коноплянки, Марко Девіча, Євгена Селезньова…

— У 2011 році колектив обрав тебе капітаном команди…

— Так, було це дещо несподівано для мене, але почесно. Виводити своїх колег на матчі чемпіонату і розіграшу Кубка України, повірте, це досить відповідально.

— Але у минулому році «капітанський жезл» ти змушений був передати македонському легіонеру «Волині» Ванче Шикову.

— Сталося це після провального матчу у Запоріжжі. Я не знімаю найбільшої вини у поразці з рахунком 0:3 із себе. Спочатку суддя помітив у моїх діях порушення у штрафному майданчику і призначив у наші ворота пенальті. А потім за нібито підніжку показав мені жовту картку, з чим я не погодився. Саме за апеляцію до арбітра я отримав другий «гірчичник» і був вилучений з поля. Тепер каюся, в емоціях зовсім забув, що суддя зажди правий.

— Часто доводилося чути, що Сімінін — боєць із двома серцями. Що скажете з цього приводу?

— Це образний вислів. А взагалі я налаштовуюсь на кожну гру як на найважливішу, в якій необхідно віддати усі сили. Щоправда, не завжди виходить коректно, але за будь-яке порушення я завжди готовий вибачитися перед суперником. У мене ніколи в житті не було наміру умисне травмувати колегу з іншої команди.

— Сергію, чимало футболістів, які грали за київське «Динамо», коли клуб тренував Валерій Лобановський, конспектували методику його занять. Ти не записуєш «уроки Кварцяного» для майбутньої тренерської кар’єри?

— У Віталія Володимировича є багато чого повчитися і його колегам, і гравцям. Я поки що не конспектую його тренерської науки, бо ще довго хочу залишатися на полі як гравець.

— А хотів би пограти в якомусь топ-клубі українського чемпіонату чи за кордоном?

 — Я цього не приховую — мрію про таке. Але поки що я граю за «Волинь». А далі — поживемо–побачимо. Як каже Віталій Кварцяний, як карта ляже.

— Сергію, в клубі «Волинь» мені розповіли, що у Луцьку ти ще й благодійник.

— Здогадуюся (посміхається), що ви маєте на увазі. Це ми, жителі будинку, що на вулиці Кравчука, в якому я із сім’єю проживаю, взялися облаштовувати у дворі спортивний та ігровий майданчики для дітей. Я теж взяв у цьому участь — виділив кошти на інвентар. Думаю, що уже влітку і мій дворічний Адріан буде тут бавитися з дітками…

Довідка: Сергій Сімінін народився 9 жовтня 1987 року у кримському містечку Приморське. Згодом сім’я переїхала у Ровеньки Луганської області, де почав займатися футболом у дитячо–юнацькій спортивній школі. Закінчив Луганський спортінтернат, після чого потрапив у місцеву «Зорю-2». У сезоні 2007 — 2008 років перебував в оренді у луцькій «Волині» (перша ліга). Згодом повернувся у «Зорю», дебютувавши у вищій лізі в матчі проти «Шахтаря» у Донецьку (1:3). Із 31 липня 2009 року знову у «Волині».

Розмовляв Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ