Дмитро Нємчанінов - один із тих новобранців «Волині», ким здивував головний тренер команди Віталій Кварцяний вболівальників й експертів влітку цього року. Небагато прихильників «хрестоносців» очікували від наставника лучан десанту до Луцька маловідомих гравців із нижчих ліг. Утім, ставка саме на таке поповнення – амбіційне, хоч і, як інколи кажуть, «нерозкручене» - зіграла у найважливіших матчах першої половини чемпіонату. І хоча українські новачки команди ще не завжди стабільні, тренери та вболівальники очікують від них прогресу у грі та стовідсоткової віддачі на тренуваннях і матчах. Один з них – Дмитро Нємчанінов, вихованець школи київського «Динамо», який вдосталь помандрував футбольною Україною, а нині закріпився в основі прем`єрлігової «Волині».

На юнацькому рівні Дмитро виступав за «РВУФК» (Київ), після чого два сезони провів у другій та третій команді київського «Динамо». Також в активі футболіста ряд матчів за юніорські збірні України різних вікових груп. У 2009 році перейшов у першоліговий овідіопольський «Дністер», дебют в якому прийшовся на матч... із луцькою «Волинню». Надалі в кар'єрі оборонця були вінницька «Нива» (41 матч) та кіровоградська «Зірка» (31 матч, 2 голи).Клубна прес-служба розпитала в Дмитра про його шлях до «Волині».

- Дмитре, у «Волині» ти «Нємец». Таке прізвисько отримав суто через своє прізвище?

- Чому ж, не тільки. Просто Нємчанінов вже багато років вболіває за мюнхенську «Баварію», збірну Німеччини. Це мені батько прищепив із дитинства. Був час коли фанатів від «Рамштайну». Тому якогось іншого прізвиська бути не могло, як самі бачите... Мені й футбол подобається на кшталт німецького – різкий, швидкісний, атлетичний.

- То батько тебе й у футбол привів?

- Ні, він у мене взагалі-то легкоатлет. Тато штовхав ядро, був на Олімпіаді в Барселоні, чемпіонаті Європи у Штутгарті. Футбол – моє власне рішення. У дитинстві, як і всі, бігав у дворі. Згодом шкільний вчитель фізкультури запровадив у нас три дні баскетболу і три дні футболу на тиждень. Він помітив у мене якісь футбольні ноти і я пішов цією стежкою.

- Можеш назвати гру у «Динамо-2» і «Динамо-3» школю життя?

- Ні, такою школою було радше навчання в інтернаті – київському РУФК. Там пройшов і вогонь, і мідні труби, і все, що хочеш. В «Динамо» пройти не зумів, напевне, через власні помилки, ще дитяче відношення до футболу.

- У тебе був період в кар’єрі, про який важко знайти якусь інформацію…

- Так, після розформування «Динамо-3» влітку 2008 року і відмови киян фінансувати виступи команди у другій лізі я почав шукати новий клуб. Мені пропонували піти в оренду в ЦСКА, але я категорично відмовився, бо мав на те власні суб’єктивні причини. Почав їздити на перегляди в кілька клубів. У дубль «Ворскли» мене вже ніби й хотіли забирати, але щось не зрослося. Так само і з «Дніпром» не вийшло. Ще у «Металург» донецький їздив.

Вже й руки почали опускатися, подумував навіть, що мені з футболом «пороблено». Але одного прекрасного дня зателефонували і запросили в овідіопольский «Дністер». 

- Дебют виявися «успішним» - «Дністер» «попав» лучанам 1:5 вдома, а тебе після першого тайму замінили…

- «Волинь» майже усе забила із далекої відстані і влітало все, що влетіло. Але згодом все налагодилося. Там я і центрального захисника грав і зліва в захисті виходило.

- Ти відіграв у кількох юнацьких збірних України, але стосунки із збірними перестали складатися після того, як ти випав з «обойми» «Динамо»…

- Навіть не знаю, що сказати вам…  За збірну U-17 в Юрія Калитвинцева я зіграв навіть раніше, ніж дебютував у «Динамо-3». Зіграв у фіналі Євро-2007 (U-17) в Бельгії, потім в товариських матчах залучався. По тому наче «обрізало»…

- Нещодавно «Волинь» грала із командою твого колишнього тренера по «Динамо» та збірній Юрієм Калитвинцевим. Перекинувся кількома словами?

- Звісно, і з Юрієм Миколайовичем, і з Геннадієм Литовченко. Ми всі дотепер добре знаємося.

- У тебе сильний удар лівою, у Луцьку ти вже двічі забив за дубль, а ще всім пам’ятний твій гол Шовковському. Але раніше ти не часто вражав ворота суперників твоїх команд. Тренери не заохочували підключення до атак чи як?

- Не забувайте, що я у «Волині» частіше, ніж раніше, дію у півзахисті. В Кіровограді за «Зірку» два забив, написали згодом чомусь тільки один, якось «вкрали в мене гол). До речі, «Арсеналу» з Білої Церкви забив з метрів приблизно тридцяти п’яти… Якщо в тебе є удар і ти відчуваєш, що він пішов, то можна із п’ятдесяти вдарити, спробувати. А можна і з двох метрів не забити…

- Ти направду зіграв за кар’єру на багатьох позиціях. Де найкомфортніше почуваєшся?

- Правду кажучи, перебрав уже чимало позицій: центральний захисник і півзахисник, флангові захисник і півзахисник. Може, це й модно говорити, але однаково де грати. Якщо цього потребує команда і тренер, то буду і в нападі грати. Звісно, зручно постійно мати якесь амплуа визначене. Якщо ротації, зміни, то мусиш підлаштовуватися під них.

- Після суперголу у ворота «Динамо» героєм дня почувався?

- Не сказав би, що він приніс стільки емоцій, скільки зазвичай відчуваєш у таких випадках. Очікував більше радості... Але все ж матч з «Динамо» ми провалили. А тому… Влучив добре і по м`ячу, і у ворота. Шовковський і не стрибав навіть…

- Під час презентації новачків у липні вболівальники дізналися від Кварцяного, що ти одружився цього року? Дружину перевіз до Луцька?

- Вона увесь час зі мною, інколи відлучається на навчання, отримує другу освіту.

- Влітку ти підстригся ледь не «під нуль». Це була якась домовленість протест чи виклик?

- У мене таке буває – можу якийсь незбагненний вчинок зробити. Напевне, тоді набридло до перукаря ходити, вирішив коротку зачіску мати, щоб півроку мати спокій.

- Любиш німецький футбол і «Баварію», тому підозрюю, що кумир – хтось із їхніх непрохідних захисників?

- А от і ні! Олівер Кан з дитинства подобався. Не стільки як воротар, а скільки своєю харизмою і характером полонив мене. Не гравець, а метал! Але голкіпером ніколи не хотів бути, всім дітям хотілося бігати в полі.