Луцька «Волинь» у п’ятницю відбула до Черкас на поєдинок 1/16 фіналу Кубка України із місцевим «Славутичом». 

Напевно в історії українського футболу знайдеться небагато команд, історія яких так наповнена постійними падіннями та злетами, як історія черкаського «Славутича». А створена команда була навесні 1955 року і тоді ж під назвою «Буревісник» прийняла участь у чемпіонаті УРСР серед КФК. Щоправда дебют вийшов зовсім невдалим – у чотирнадцяти матчах наші суперники не здобули жодної перемоги і посіли останнє місце в зоні. Та наступні два сезони видались для черкащан більш успішними – двічі поспіль вони посідали другу сходинку. Саме тому у 1958 році черкаському «Колгоспнику» було надане місце у класі «Б» союзного чемпіонату. Щоправда й на цей раз дебют не вийшов – першу перемогу було здобуто лише у дев’ятнадцятому матчі. Але за рахунок вдалого фінішу наші суперники зуміли піднятися на 13-е місце. Та вже наступного року команда, керована відомим в Україні фахівцем Абрамом Германом, зуміла піднятися на четверту сходинку турнірної таблиці. 

Наступні кілька років пройшли для «Колгоспника» посередньо, проте принесли команді славу доволі міцного «середняка» українських зон класу «Б». А у 1967 р., коли назву змінили на «Дніпро», черкащани подарували своїм прихильникам насправді чудовий сезон. І хоча на рівних поборотися з переможцем зони – житомирським «Автомобілістом» не вдалося, проте, випередивши інших суперників, дніпряни фінішували другими, що дозволило взяти участь у фінальному турнірі, де виборювалося звання чемпіона України. Та у фіналі нашим суперникам проявити себе не вдалося – здобувши лише одну перемогу, вони фінішували на останньому шостому місці. Та після успішного сезону «Дніпро» й взагалі звалилося донизу турнірної таблиці і фактично лише за рахунок перемоги у втішному фіналі за 15-27 місця 1970 року зуміло отримати місце у новоствореній другій лізі. 

Перший сезон на новому рівні уже традиційно вийшов для «Дніпра» провальним. Просівши 24 місце з 26 команд наші суперники уникли прямого розставання з другою лігою, але повинні були доводити своє право залишитися у ній в стиковому турнірі з іншим невдахою – львівським СКА та срібним і бронзовим призерами чемпіонату КФК. А проваливши ці матчі (останнє місце), черкащани позбулися статусу майстрів. Та повернення відбулося доволі швидко – у 1973 році черкаський «Граніт» впевнено виграв зональні змагання, а згодом і фінал чемпіонату України, принісши, таким чином перший трофей у скарбницю клубу і повернувши собі місце в другій лізі. Щоправда, провівши там лише один сезон, команда з незрозумілих причин змушена була пропустити два наступні роки і лише з 1977 р. знову включилася у боротьбу українських команд-майстрів. 

На цей раз «Дніпро» майже постійно «тинялося» у підвалинах турнірної таблиці, часто балансуючи на грані вильоту. Пік падіння припав на 1983-84 рр. І якщо у першому випадку команді вдалося врятуватися, то в наступному сезоні «Дніпро» як безумовний аутсайдер, відставши від передостаннього місця на 13 очок, знову вибув у ранг аматорів. На повернення довелося очікувати три роки – тільки у 1987-му «Дніпро» вийшов до фіналу чемпіонату УРСР серед КФК. Долю підвищення в класі вирішував останній матч турніру у якому наші суперники зустрічалися з кременчуцьким «Кременем». До честі, поступаючись по ходу гри, черкащани зуміли переломити хід поєдинку і перемогли 2:1. Щоправда після повернення «Дніпро», як і раніше, вирішував свої локальні задачі у другій половині турнірної таблиці. А за підсумками першого чемпіонату України наші суперники й взагалі вибули у другу лігу. Повернувшись через рік, дніпряни знову продовжили своє падіння. 

Зміни для команди прийшли лише в сезоні 1996/97. При цьому у першому колі черкащани програвали все що могли і навіть примудрилися «влетіти» алчевській «Сталі» із зовсім вже рахунком 0:11. Проте взимку президентом клубу став відомий місцевий бізнесмен О.Гуринович, який налагодив належне фінансування команди, що змінила назву на ФК «Черкаси». Три наступні сезони були для наших суперників найкращими за весь період чемпіонатів України. Двічі при цьому вони мали реальні шанси на вихід у вищу лігу. Проте у восьмому чемпіонаті, коли від свого місця у вищому класі відмовилося запорізьке «Торпедо», черкащан змусили грати стикову гру з «Прикарпаттям», котру наші суперники програли 1:3, а в наступному сезоні неочікувана зміна чисельності команд, проведена керівництвом українського футболу так і не дала змоги «Черкасам» вийти в елітний дивізіон національних змагань, адже право на підвищення надавалося лише одній команді, котрою стала та ж «Сталь». 

Затим справи пішли гірше – у десятому чемпіонаті наші суперники неочікувано вилетіли в другу лігу, а вдало провівши там перше коло, та залишившись взимку без фінансування, провалили другу половину турніру. У сезоні 2002/03 професійної команди в Черкасах уже взагалі не було. Відродження почалося з тринадцятого чемпіонату, коли наші суперники знову заявилися до другої ліги. Три роки було потрачено аби повернутися на старі позиції і вийти до першої ліги. Але команду знову лихоманило і за два роки вона знову вибула до нижчого дивізіону. А у травні 2009-го черкаський «Дніпро» й взагалі було ліквідовано. Довгий час обласний центр Черкащини був один з небагатьох в країні, який не мав своєї професійної футбольної команди. Через рік за допомогою нового голови обласної адміністрації в обласному центрі створили абсолютно нову команду – «Славутич». Власне, сам голова – Сергій Тулуб і є почесним президентом цього клубу. 

Уже в 2011 році «Славутич» стартував в чемпіонаті України серед команд другої ліги. Дебют видався переконливим, бо нова команда поступилася в групі «А» тільки ФК «Суми» та чернігівській «Десні» й посіла третє місце у сезоні 2011/12 рр. Утім, нині мета в «Славутича» більш амбітна і перед командою поставлено завдання вийти у першу лігу. Після першого кола команда йде другою у групі «А» і у перших десяти матчах «Славутич» поступився тільки «Оболоні-2» та лідеру групи – чернігівській «Десні». 

Історія зустрічей «Волині» та «Славутича» доволі тривала. Перший матч між футболістами «Волині» та її черкаськими опонентами відбувся у перший рік створення нашої команди. 1 липня 1960 року у Черкасах суперники розійшлися миром – 1:1, а за волинян відзначився Володимир Красношапка. Надалі ж нічиї у протистоянні зустрічалися не так вже й часто, а загальні його підсумки на сьогоднішній день свідчать про перевагу «Волині», яка виграла 24 гри з 52 проведених. 17 разів перемагали наші суперники і у одинадцяти випадках фіксувалися нічийні результати. Різниця забитих – пропущених м’ячів наразі складає 59-54 на користь лучан. Востаннє команди зустрічалися між собою у сезоні 2007/08. У Черкасах волиняни перемогли з рахунком 2:1 (голами відзначилися Олександр Пищур та Ярослав Кінаш), а у матчі другого кола у Луцьку виграли 1:0 за рахунок голу Жадера. 

Напередодні кубкового поєдинку головний тренер «Славутича» Олександр Кирилюк не скупився на компліменти «Волині»: 

– Хлопці розуміють, що до нас приїздить команда Прем’єр-ліги. Адже це історичний момент для нашого молодого клубу. Це буде іспит для мене, як тренера, іспит для керівництва клубу і, звичайно, для футболістів. На мою думку, луцьку «Волинь» очолює один з найкращих тренерів України. Анатолій Демяненко – з тієї плеяди динамівців, які після легендарного Лобановського очолювали столичний клуб. 

Водночас Олександр Кирилюк натякнув на те, що його команда може і за невиразної гри «проскочити» більш класного суперника. «Результат залишається, а гра забувається. Ми хочемо гідно зіграти з цим суперником», – сказав уродженець Луцька клубному сайту. Аби підвищити ажіотаж до гри, адміністрація «Славутича» ухвалила рішення про безкоштовний вхід на Центральний міський стадіон. 

Нагадаємо, що початок гри «Славутич» – «Волинь» о 17.15. О цій порі розпочнеться й онлайн-трансляція гри на офіційному клубному сайті (розділ «Онлайн»).

«Волинь» на стартовий поєдинок нового розіграшу Кубка України приїхала у Черкаси, в яких після створення нового клубу – ФК «Славутич» – знову відновився футбольний ажіотаж. От і на Центральному міському стадіоні «Волинь» окрім духового оркестру зустрічали десять тисяч глядачів, спраглих до футболу високого рівня. Спеціально на цей поєдинок у Черкасах зробили вільний вхід на матч, а кожна школа міста пообіцяла «виставити» на гру щонайменше 50 школярів-вболівальників. Лучани ж, хоч і не привезли до  Черкас кількох гравців основного складу, але ретельно готувалися до поєдинку і прибули на гру за два дні до неї. 

Стартовий склад від Анатолія Демяненка  трохи здивував, утім зрозуміло прагнення тренерів зберегти сили виконавців, які «робитимуть погоду» у матчах УПЛ. Зрештою екстравагантних змін в амплуа «волинян» помічено не було – Савич грав на звичній для нього позиції «під нападником», Пилипчук та Аржанов – на флангах півзахисту, Герасимюк і Скоба – в центрі поля, на вістрі атаки – Олексій Бабир. Тільки у центрі захисту грала зв’язка Шандрук-Ізворану. Як бачимо, в Луцьку залишилися Шиков з Ілієвим та Сімініним і Суботич з Бікфалві. 

Гості активніше почали поєдинок, але перший небезпечний момент лучанам подарували захисники «Славутича». Після високої «обрізки»-свічки захисника Олексій Бабир із меж штрафного майданчика перекидав воротаря, але м’яч «облизав» поперечину воріт. Гості у ці хвилини атакували переважно правим флангом і двічі із хорошої позиції пробивав Володимир Аржанов – одного  разу м’яч пройшов біля самісінької стійки, а іншого добре зіграв Ленчніков. На жаль, стан газону не дозволяв обом командам показувати дива техніки і з середини тайму ініціатива із рук-ніг «волинян» спочатку втекла в центр поля, а згодом і до господарів. 

Черкащани посміливішали після трьох необов’язкових карток Савича, Пилипчука та Насонова, а також ще кількох нереалізованих моментів гравців «Волині» – ударів головою в дальній кут Бабиря та несильного, хоч і точного удару Ізворану в нижній кут.  А от останні сім-вісім хвилин першого тайму змусили похвилюватися гостей та їхніх тренерів. На 39-й хвилині Ізворану ліквідував дуже небезпечний простріл, вибивши м’яча на кутовий. Господарі подали його і Літовченко парирував удар з десяти метрів. Атака господарів не згасла, пішов навіс на дальню штангу і Сергійчук з кута воротарського ударом головою міг відкривати рахунок... 

На другий тайм лучани вийшли зарядженими на швидкий гол. Тим більше, що у напад було відряджено Євгена Павлова замість Душана Савича. І вже на 47-й хвилині Пилипчук міг забивати після класного прострілу, але вдарив вище з семи метрів. Згодом Насонов так закрутив м’яч із кутового, що ледь не забив «сухий лист». «Волинь» справді притисла «Славутич» до воріт і намагалася реалізувати перевагу. Скоба добре приклався до шкіряного здалеку – трохи вище, Бабир після довгої атаки закручував м’яча в дальній кут, але влучив заледве не у прожекторну вишку. Освітлення на стадіоні, до речі, не поспішали чомусь вмикати. 

До середини тайму «Славутич» потроху загасив активність гостей, хоч сам моментів на кшталт тих, що були наприкінці першого тайму, не створював. А тут ще стадіон у Черкасах вперше за десять років запустив «хвилю», запалив фальшфаєри, а воротар господарів піймав кураж і почав рятувати свою команду. Бабир цілив у ближній кут з кута штрафного, Ізворану у гордій самотності пробивав з лінії воротарського після подачі кутового – вище воріт! «Волинь» обклала штрафну господарів своїми атаками, а «Славутич» почав відверто фізично здавати. Павлов зачепився за м’яч в штрафному, скинув на півкогол карного, але Шандрук пробив невдало. Демяненко кинув в бій третього нападника – Овонікоко вийшов замість Скоби. «Волинь» тиснула, але страждала якість останнього пасу. І тут господарям допомогло диво. Це Гуд заледве не став для Черкас Робін Гудом, закрутивши м’яч по неймовірній траєкторії із 40 метрів точно у дев’ятку воріт Літовченка – 1:0. 

Волиняни побігли вперед на «останній і рішучий» штурм. Спочатку Овонікоко головою не поцілив в дальній кут, а на останній з чотирьох доданих хвилин нігерієць з грузинським паспортом таки врятував «Волинь» від поразки. Ізворану зі своєї половини поля всоте закинув м’яча у чужий штрафний майданчик, Ленчніков чомусь пішов на перехоплення на лінію карного і …помилився, м’яч відскочив до Овонікоко і він несильно, але «зрізав» круглого у ворота головою. 

Розлючені господарі у розпачі розвели м’яча з центру поля і Жуков просигналізував про закінчення основного часу. 

У додані півгодини «Волинь» вирішила не відкладати справу у довгий ящик і за перші вісім хвилин першого екстра-тайму нокаутувала «Славутич». Спочатку Герасимюк підібрав м’яча після атаки господарів, протягнув його через пів-поля і був збитий на підступах до штрафного. До м’яча підійшов Насонов і потужно пробив у дальній нижній кут господарів – 2:1. А ще через дві хвилини Павлов після подачі Бабиря пробив головою у незахищений кут воріт – 1:3. 

І прихильники «Славутича» потягнулися до виходу… Лучани почали гасити гру і решту матчу, контролюючи м’яч, довели справу до перемоги. Дуже важкої і, віримо, не останньої в цьому розіграші кубка...